Олімпійський щоденник: екватор позаду

Лютий 16, 2022 | Спорт | Переглядів: 934 | Коментарі: 0

Це друга частина пекінських вражень спортивного журналіста Юрія Ілючека

На Олімпіаді в Пекіні позаду вже одинадцять змагальних днів, а ми все ще в очікуванні дива. І знали ж іще перед Іграми, що шансів на медалі небагато, але завжди хочеться вірити в найкраще. Поки що найбільше приводів порадуватися за своїх атлетів було в шанувальників зимового спорту Норвегії (12 золотих, 7 срібних та 7 бронзових медалей), Німеччини (9-6-3), США (8-7-4), Австрії (6-6-4) та Нідерландів (6-4-3).

Українські надії поки що не виправдовуються. Українці вже були поруч із п’єдесталом у біатлоні. Але спортивний фарт, на жаль, не був до нас прихильним. Та й супутні обставини не дозволяють розраховувати на успіх. Але поки що зарано посипати голову попелом і кричати, що все пропало. Тим більше, що в більшості стартів, попри величезне моральне та психологічне навантаження, яке випадає на атлетів, прогрес очевидний. І в тому, що представники України, за незначним винятком, на цій Олімпіаді роблять усе можливе для того, щоб досягнути успіху, ми бачимо на власні очі. Та й боротися тут доводиться не лише із суперниками, але й із коронавірусом, який продовжує бути головним ньюзмейкером та іміджмейкером цієї Олімпіади та косить лави не тільки наших олімпійців.

Неспортивна боротьба

Зрозуміло, що ця Олімпіада потрапить до спортивної історії як така, де вже вихід на старт був чимось особливим. Адже кожного дня не тільки атлети, але й журналісти та офіційні особи засинають із тривожною думкою про те, чого там слід очікувати зранку. Загроза позитивного тесту, за яким слідує ізоляція та відсторонення від зовнішнього світу, просто таки літає в повітрі. Зрозуміло, що це є загальною проблемою. Та враховуючи не дуже великий склад української збірної й наші шанси на нагороди у конкретних видах спорту, масштаби наших втрат через цю проблему були просто катастрофічними. Судіть самі. Вже з першого дня ми втратили половину тренерського штабу збірної з біатлону, й зокрема головного тренера чоловічої команди Юрая Санітру. Позитивні тести також отримали Олена Білосюк (Підгрушна) та Дар’я Блашко, що зруйнувало всю стратегію на Олімпіаду. Адже Білосюк мала стартувати у змішаній естафеті та своїм досвідом і впевненістю надати команді необхідного психологічного гарту. І такий удар був удвічі неприємним, адже, за словами старшого тренера жіночої збірної Уроша Велепця, Білосюк спеціально виводили на оптимальний рівень до Олімпіади, жертвуючи виступами на етапах Кубку світу. Блашко також виглядала твердим бійцем основи. І можливо, якби не втрата Білосюк, то й Валентина Семеренко не перевантажилася б фізично та морально й не відправилася б додому через проблеми зі здоров’ям. Це добре, що вдалося майже миттєво викликати до Пекіна Анастасію Меркушину, яка доволі швидко адаптувалась і вразила своєю психологічною стійкістю. Та про це трохи згодом.

Продовжуючи коронавірусну тему, нагадаємо, що не зміг виступити в командному турнірі фігуристів, про який я розповідав минулого разу, Іван Шмуратко. Та й отримавши два негативних тести, після ізоляції, важко було дебютанту Олімпіади показати свої найкращі якості в особистому чоловічому турнірі. І хоча до довільної програми українець кваліфікувався із 22-м результатом, але це був не той звичний та сконцентрований хлопець, виступами якого ми захоплювалися на останньому чемпіонаті Європи. Мені пощастило побачити довільну програму чоловіків на арені Capital Indoor Stadium і під час виступу Шмуратка завважив, що він дуже затиснутий і схвильований. А тут іще Іван помилився під час виконання першого ж стрибка й це ще більше вибило його із психологічної колії. Далі все було виконано начебто непогано, але без драйву. Та й відсутність стрибків у чотири оберти далася взнаки. У зірок їх у програмі – від чотирьох до шести. Як наслідок –український фігурист посів останнє, 24-те місце серед тих, хто виконував довільну програму. Ну а золото здобув феноменальний та вражаючий Нейтен Чен, який катався так, як і повинен справжній олімпійський чемпіон. Саме таке катання ми бачили чотири роки тому від японця Юзуру Ханю, який тоді став дворазовим олімпійським чемпіоном. А ось підкорити третю золоту олімпійську вершину Ханю не вдалося. Він напомилявся в короткій програмі, а піднятися з восьмого місця було вже майже неможливо. І хоча Ханю, навіть із двома падіннями на стрибках у чотири з половиною оберти, став третім у довільній програмі, але наздогнати втрачене не вдалося. Живу легенду випередили два співвітчизники – Юма Кагіяма, який так вразив мене під час командних змагань, а зараз все ж помилявся, та Шома Уно, який також не був бездоганним. Й на цьому фоні просто божественно виглядав Чен.

А українець Іван Шмуратко в мікст-зоні прокоментував українським журналістам не тільки свій виступ, а взагалі перебування на Олімпіаді.

 Ковід –це вже нова реальність, з якою нам потрібно жити, як із водою та іншими звичними речами. Спочатку приїхав, день пробув у містечку, а потім закрився в чотирьох стінах. Там пробув чотири дні й зараз наверстую: ходжу по олімпійському містечку, наскільки це можливо. Я зараз як "близький контакт" числюся, тобто не як нормальна людина. Та попри всі складнощі, я дуже радий, що мені випала честь виступати, представляти Україну й узагалі кататися, а не сидіти в чотирьох стінах. Загалом гадаю, я не відчув увесь смак Олімпійських ігор. У мене на це є ще один день.
Своєю довільною програмою незадоволений. Не вийшло багато стрибкових елементів, а через них і вся програма пішла не так. Падіння? Скоріш за все, це технічні помилки, які повинен буду розбирати поступово. Не тільки по першому стрибку, а загалом по програмі. Треба рухатися далі, щоб на наступні Олімпійські ігри їхати не просто як представник у довільній програмі, а й як претендент на високі місця та показувати результати не тільки хороші для себе, а й для всього світу.

Мабуть, із такими ж думками, закінчили змагання в танцях на льоду українці Олександра Назарова та Максим Нікітін. Вони, на відміну від Пхенчхану, до довільного танцю кваліфікувалися, але там, як і Шмуратко, посіли останнє, двадцяте місце.

 А ось наші лижні акробати були серед фаворитів змішаних командних змагань, які дебютували на Олімпійських іграх. Та знову втрутився злощасний коронавірус. І як тут не вдатися до конспірології. Українська збірна не просто потрапила до вісімки найкращих команд планети, подолавши складний відбір. Ми були серед реальних претендентів на нагороди. А в такому складному, з технічної точки зору, виді спорту, де ціна похибки є дуже високою й вони бувають навіть у фаворитів, може трапитися будь який розвиток подій. І довів же нам Олександр Абраменко на Олімпіаді в Пхенчхані, що, за сприятливих умов і блискучого власного виступу, можна здобувати олімпійську нагороду найвищого ґатунку. А цього разу Абраменко вів за собою команду, яка була налаштована на максимальний результат. Але чи не головними суперниками українців були китайські фристайлісти. А далі робіть висновки самі. Що можна подумати, коли напередодні кваліфікації відразу в трьох українців – Дмитра Котовського, Олександра Окіпнюка та Анастасії Новосад виявляються позитивні тести й нашу збірну просто не допускають до змагань. Офіційне повідомлення про зняття команди від НОК України ми отримали, коли вже збиралися їхати з Пекіна до Olympic Freestyle Skiing Genting Snow Park, який розташований за 280 км від столиці Олімпіади в кластері Чжанцзякоу, вболівати за українську команду.

Ось як прокоментував цю ситуацію в.о. начальника відділу зимових олімпійських видів спорту Міністерства молоді та спорту України, у минулому відомий біатлоніст, Сергій Сєднєв:

Президент НОК України Сергій Бубка та вся організаційна команда нашої олімпійської місії до останнього боролися за наших фристайлістів. Це були зустрічі, переговори та наради з медслужбою селища, яка підпорядковується безпосередньо медичній службі Китаю, з оргкомітетом Ігор, МОКом. Щоб вивчити аналізи і зрозуміти, чи правильно вони намагаються стримати наших фристайлістів і захистити інших, щоб ніхто не постраждав. Зроблено було все. Міністр спорту Вадим Гутцайт також був на постійному зв'язку, переживав, цікавився. Але, на жаль, за аналізами було ухвалено рішення ізолювати наших спортсменів. Звісно, ми розраховували, що фристайлісти у команді поборються за медаль. Тому що вони були готові, – зазначив Сергій Сєднєв.
Та все ж, маючи прецеденти, коли до змагань, як виняток, допускали інфікованих керлінгістів, (вдумайтесь!) із формулюванням – уникати близького контакту, то мене не полишають невиразні сумніви. Таким чином, від змагань усунули чи не головних конкурентів збірної Китаю. Та все ж, є вища справедливість, адже, в підсумку, очікуваного золота в командних змаганнях китайці не здобули. Господарі несподівано поступились американцям, які в фіналі виглядали явними аутсайдерами.

На жаль, так і не отримала два поспіль негативних тести Анастасія Новосад і не мала можливості виступити в особистих змаганнях. Розчаруванню спортсменки немає меж, адже вона була в оптимальній формі й налаштовувалася боротися за місце в фіналі, куди потрапляють дванадцять найкращих, за результатами перших двох спроб. Через негоду, яка навалилася на Пекін та Чжанцзякоу, перші стрибки у жінок було перенесено. Й у понеділок на старт вийшла лише Ольга Полюк. Оля не впоралась із хвилюванням і психологічним пресингом, невдало виконала дві попередні спроби й не кваліфікувалася до фіналу.

Звичайно, хотілося виступити краще –за себе, за команду та за Настю. Начебто в повітрі все виходило, а ось із приземленням не склалося. Перенесення змагань на день на мене не дуже вплинуло. Я була нормально готова, але підвели нерви. Скажу вам, що в мене це четверті Олімпійські ігри, але морально вони найважчі. Навіть на першій Олімпіаді не було так важко, як зараз. Мабуть, прийшов час завершити виступи. До наступної Олімпіади я вже не дотягну, але зараз хочеться просто перепочити й зібратися з думками.
Знаєте, це не тому, що я виступила невдало, але я вважаю, що в таких умовах Олімпіаду проводити було не варто. Це просто жахіття якесь. Чого ми тільки не робили, щоб не заразитися. Ми до цього були на зборах у США, де хворіло по мільйону людей в день. І ми за це більше переживали, щоб там не заразитися. А де ми тут підхопили цю заразу, якщо обмежили контакти, ходили в рукавичках та масках – я не знаю. Не хочу коментувати якісь припущення, стосовно того, що знімають конкурентів китайців, але те, що з цими тестами твориться щось незрозуміле – це факт. У нас у тренера вже були два негативних, але потім вони беруть третій, який знову позитивний. Це все викликає велике дивування. Я, як і Настя, готова навіть сьогодні вночі вирушити додому. Ми два місяці не бачили рідних і дуже за усіма скучили. Але хочеться підтримати хлопців, які ще мають можливості продемонструвати свої найкращі якості. Я думаю, для них найголовніше – це відпустити всі думки та сконцентруватися виключно на своїх стрибках. У мене цього не вийшло. Дай Боже, щоб наші хлопці впоралися зі своїм хвилюванням і зробили все так, як вони вміють, на найвищому рівні. Ну повинно нам же десь пощастити після всіх цих негараздів. На жаль, нам не дозволили виступити командою, де ми могли взяти нагороди. Я взагалі не розумію, як можна було проводити змагання за участі шести команд. Це дуже мала конкуренція. Адже відсторонили ще Казахстан і Австралію. Я знаю, що повинно було бути мінімум вісім збірних. Але ця Олімпіада взагалі відбувається за межами звичних правил,– підсумувала Ольга Полюк.

На щастя, Дмитро Котовський та Олександр Окіпнюк, то таки здали два негативні тести, приєдналися до команди та виступили в кваліфікації особистих змагань. Олександр Абраменко впевненно виконав свій перший стрибок, але дуже хвилювався, адже арбітри, на думку нашого олімпійського чемпіона, трохи притримали йому бали. Та все обійшлося й Абраменко з п’ятим результатом пробився до фіналу. У інших двох українців ще в запасі була друга спроба. Дмитро Котовський був близький до фіналу, але йому не вистачило одного балу й він став дев’ятим. А ось Олександр Окіпнюк вирішили із тренером Енвером Аблаєвим ризикувати й виконати стрибок підвищеної складності. І все вдалося. Українець виграв другу кваліфікацію й разом із Олександром Абраменком виступатимуть серед дванадцяти кращих лижних акробатів планети. Так що тестові негаразди хлопців тільки загартували. Хоча й позбавили медального шансу в командному турнірі.

 А ще одним прикладом вибіркового ковідного правосуддя є ситуація з нашою сноубордисткою, віце-чемпіонкою світу АннаМарі Данчею, яку допустили до змагань за п’ять хвилин до старту. Ось коментар самої української спортсменки:

Напевне, можна уже розкрити всі карти. У мене був позитивний тест після прибуття в Китай. Але ми не здавалися, за добу до старту пішли негативні тести. Мені сказали, що я можу бути в close contacts –це така система, що я не зовсім «чиста», але можу брати участь у змаганнях. Я знаходила в цьому плюси: у мене був водій із машиною, я не їздила автобусом, як звичайні смертні. Я запізнилася на тренуваннях через це усе, але все було добре. Я була налаштована до кінця, просто бачила, що я на старті.

І тут уже, коли я на старті й залишалося п'ять пар переді мною, підходять і кажуть, що я не можу стартувати, бо в мене погані тести. Я бачила, що тут є наша підтримка, були представники НОК, я їм давай дзвонити, щоб висилали тести. Почала боротися, відстоювати себе. Дуже важко тепер якось, це стрес. Мені було дуже важко зібратися на першу спробу, але багато людей мене підтримували, я дуже вдячна. Друга спроба наче нічого вийшла. Я тепер не маю спроби дивитися, але сподіваюся, що хоч до двадцятки потрапила. Мені за 5 хвилин до виходу сказали, що я допущена. Я зібралася, як могла. Проїхала я слабо, коли побачила час –вжахнулася. Але в другій спробі, думаю, набагато краще. Сподіваюся, що хтось впаде і я пройду до 16-ки, а там уже…

Надіям спортсменки, для якої це вже була четверта Олімпіада в кар'єрі, а її найкращим результатом – 16-е місце на Іграх у Ванкувері у 2010 році, не судилося збутися. АннаМарі показала лише 26-й час і вибула з подальшої боротьби за нагороди вже після стартового кола.

Й до цього додамо, що не міг нормально готуватися до заїздів наш представник у санному спорті Андрій Мандзій, який отримав другий негативний тест за день до старту, а Віталій Калініченко прибув до Пекіна пізніше й пропустив змагання зі стрибків із нормального трампліну. А ще представників біатлонної збірної, окрім Дар’ї Блашко, звільнили з-під своєрідного арешту через два тижні. Олена Білосюк розповіла, що її

 хвороба проходила з відчутною симптоматикою. Це не моглосуттєвоневплинути на загальний фізичний стан. В ізоляції довелося сидіти в чотирьох стінах без свіжого повітря, коли коридори постійно оброблялися хімією. Для тих, хто страждає на алергію – це просто катастрофа. В Олени, на щастя, таких проблем немає й вона пережила ці складнощі. Через тиждень, після захворювання, з’явилася можливість тренуватися на біговій доріжці та велотренажері. Але через те, що хвороба була з температурою та симптомами, фізичні навантаження давалися непросто. Коли ж отримала два негативні тести, то з радістю відправилася на трасу під час спринтерської гонки й підтримала дівчат. Та це гори. Й після повернення до готелю запаморочилося в голові - чи то від свіжого повітря, чи від залишків хвороби. А ось думка Олени Білосюк, стосовно своєї участі в естафетній гонці та загальні враження від цієї Олімпіади:

Скажу так: якщо я буду в змозі пробігти естафетну гонку, це буде чудо. Коронавірус –це не проста застуда, не нежить. Він жорстко впливає на організм і те, що я відчувала на тренуваннях, не побажаю ворогам, не кажучи вже про спортсменів.
Як я запам'ятаю ці Ігри? Як страшний сон. І я жартую, що люди готуються до Олімпійських ігор чотири роки, а я маю за три дні якимось чином стати на ноги. Не знаю, як це зробити.

Мені то ще півбіди, медаль є йдля мене це четверта Олімпіада. А для Дар'ї Блашко–першай зрозуміло, що вона зараз відчуває.

Тут потрібно відзначити, що наразі, разом із Білосюк, ми маємо чотири біатлоністки. І якщо Олена не зможе вийти на старт, а Дар’я не отримає дозвіл на виступ, то склад на естафетну гонку ми не назбираємо. Адже Валентина Семеренко, після проблем зі здоров’ям під час індивідуальної гонки, коли вона задихнулася й ледь не втратила свідомість, відправлена додому на ретельне медичне обстеження. Тож, коронавірус поки що виграє в української збірної.

І все одно вони переможці

Тут хочеться відзначити всіх українських спортсменів-олімпійців, які заслуговують на повагу. Можливо, є великі претензії до лижників та лижниць, які виступили, м’яко кажучи, не найкращим чином. Коли дівчат наздогнали в естафеті, ще до третього етапу, то було дійсно соромно. А серед чоловіків ми не маємо повного естафетного складу. Хоча, може, це й на краще, адже повторення жіночого фіаско також не виключалося. Більшого ми очікували від дебютантки в жіночому бобслеї Лідії Гунько, яка посіла останнє, двадцяте місце, поступившись навіть суперниці з Ямайки. Можливим виправданням українки є те, що вона не мала можливості для необхідної кількості тренувальних заїздів на надскладній трасі. Та більшість конкуренток також не дуже знайомі з особливістю цієї траси.

Був розчарований своїм виступом у попередньому заїзді на 500 метрів у шорт-треці Олег Гандей. Уже після фінішу, під час нашого спілкування, спортсмен визнав, що припустився помилки, коли відразу поринув у боротьбу. Тут потрібно було вичекати і спробувати не просто зачепитися за третє місце на фініші, але й показати такий результат, який би дозволив пробитися до наступного кола. Але реалізувати заплановане не вдалося. Та Олег чудово розуміє, з яким рівнем конкуренції довелося зіткнутися на, першій у кар’єрі, Олімпіаді. Він сказав, що тепер буде працювати з подвійною мотивацією для того, щоб на наступні Ігри до Мілана приїхати більш сильним і впевненим.

Деякі «експерти», дивлячись на результати й не розуміючи суті, образливо відгукується про тих, хто представляє нашу державу. Але ж не потрібно забувати, що для потрапляння на Олімпіаду потрібно було пройти жорсткий відбір, демонструючи відповідні результати. І тут давайте згадаємо: скільки у нас було за тридцять років збудовано нових об’єктів для занять зимовими видами? І колись хтось вирішив, що ми не країна зимових видів і розвивати інфраструктуру не дуже й потрібно. Тому з’являються у нас олімпійські чемпіони не завдяки, а всупереч. Тому декілька зимових Олімпіад ми завершили взагалі без нагород. А серед уболівальників знають лише біатлоністів і ще Олександра Абраменка. Та й то лише після того, як він став олімпійським чемпіоном. А виступ самого Олександра та його товаришів по збірній із лижної акробатики в особистому турнірі – ще попереду. А ось біатлоністи вже пройшли дві третини своєї олімпійської дистанції. І тут статус лідера жіночої команди підтвердила Юлія Джима. Юлія відмінно пробігла свій етап змішаної естафети, фінішувала десятою в індивідуальній гонці, восьмою у спринті та тринадцятою в гонці переслідування. При цьому найбільші шанси на олімпійську нагороду Джима мала в персьюті, де, перед останньою стрільбою, поступалася третьому місцю лише чотири секунди. Але, як і у спринті, Юля не впоралась із хвилюванням у складних погодних умовах і зробила два промахи. На жаль, після невдач, Юлія Джима уникає спілкування з журналістами. Тож, за свою підопічну тримає удар і вибачається старший тренер збірної Урош Велепець. Так ось, після гонки переслідування, він зазначив, що Україна має пишатися, що є біатлоністка, яка на рівних змагається з лідерками світового біатлону. Прогрес очевидний, адже на початку сезону стрільба була кошмарною, а хід повільним. Зараз за лижним ходом, і тут потрібно висловити велику подяку нашим сервісменам, Юля – серед кращих майже в усіх гонках. А якби стріляла трішки влучніше, то була б точно на п’єдесталі. Та шанси потрапити до трійки призерів ще залишилися. Адже попереду естафета, хоча, на думку Уроша, перспектива зібрати бойовий склад зараз виглядає проблематично, а підготувати Олену Білосюк до хорошого рівня взагалі майже неможливо. Та потрібно боротись і в естафеті, а також у масстарті, куди Джима відібралася за найкращими результатами на цій Олімпіаді.

Стосовно Анастасії Меркушиної (24 – спринт, 25 – персьют), яка викликалася на заміну Білосюк, а замінила Валю Семеренко, Урош Велепець сказав, що вона молодець і справжній боєць. Ось так швидко адаптуватися й потрапляти до тридцятки найкращих не кожна спортсменка змогла б. Настя продемонструвала свій високий рівень.

 Сама ж Анастасія, після спринтерської гонки сказала, що це була справжня Меркушина, а не те желе, що на початку сезону. Коли дізналася про проблеми у збірній, перебувала в Чехії, де не було сертифікованої китайською амбасадою лабораторії для тестів. Тож довелося їхати до Києва, а потім уже до Пекіна. Можливо, це й на краще, що все відбулося ось так. Не залишилося часу переживати в очікуванні перших гонок. Настя не зраділа своєму виклику, адже він пов’язаний із хворобами дівчат. Краще б вони всі були здоровими. Трасу Меркушина охарактеризувала як нормальну, хоча їй до вподоби ті, де більше підйомів. Тут же в горах, навіть на рівнинних ділянках, дуже важко дихається й від цього, можливо, в багатьох помилки під час стрільби. Хоча й погода на персьют піднесла неприємний сюрприз. Але дівчата сказали, що це ще класно, порівняно зі змішаною естафетою, коли холод був шалений. Попереду естафета, в якій Анастасія Меркушина, якщо потрапить до складу, пообіцяла зробити все можливе для загального успіху.

Ірині Петренко (11 – індивідуалка, 40 – спринт, 55 – персьют), на думку Уроша Велепеца, після повернення до великих змагань, не вистачає впевненості. Сама ж спортсменка сказала, що на фізичному стані позначається хвороба, яку перенесла на початку сезону. Тож у бігу вона витискає із себе максимум можливого. Можливо, ще й через це Ірина поплутала кількість штрафних кіл, після третьої стрільби в персьюті, й отримала дві хвилини пенальті.

Зараз у Ірини та її подруг по команді є час відновити сили та зробити висновки перед естафетою, яка відбудеться 16 лютого о 9.45 за київським часом.

У чоловіків постійно покращував свої особисті результати за місцями в гонках (18-й – індивідуалка, 13-й – спринт та гонка переслідування) Дмитро Підручний. Попри проблеми зі спиною, які особливо відчуваються на такій конфігурації траси з невеликою кількістю підйомів та спусків, Дмитро виглядав непогано, хоча й промахувався більше, ніж звичайно. Але на спринті, на останньому колі, Підручний фінішував на морально-вольових на межі втрати свідомості. Гори та спина, яка боліла, цьому причина. Персьют же, за таких погодних умов, при снігопаді й перемінному вітрі, більше нагадував лотерею. І добре, що останній рубіж вийшло пройти чисто та зберегти свою позицію.

Ми ж побажали Дмитру, щоб усі промахи залишилися позаду, а попереду – перемога та спортивний фарт.

На своїй третій Олімпіаді виступає й Артем Прима. І поки що демонструє свої найкращі результати. За підсумками попередніх трьох гонок (згадаємо ще й швидкий та влучний етап змішаної естафети), де Артем фінішував п’ятнадцятим у спринті, вісімнадцятим у персьюті та тридцять шостим в індивідуалці, Прима, разом із Дмитром Підручним, пробився до гонки з масовим стартом. Цього досягнення українські біатлоністи добилися вперше за дванадцять років.

Артем Дудченко створив неймовірний прорив із 60-го до 23-го місця в гонці переслідування. Він відносно реабілітувався за невиразний виступ в індивідуалці (50) та спринті (60) і продемонстрував свій реальний потенціал. Богдан Цимбал, як обіцяв мені під час спілкування, по завершенні індивідуальної гонки, зробив висновки з невдалої стрільби в індивідуалці (55) та спринті (66), й на першому етапі естафети відстрілявся з одним додатковим патроном й пішов на передачу другим. Але далі сталося те, що й з багатьма іншими учасниками цієї Олімпіади. Тут висота майже 1800 метрів над рівнем моря дається взнаки. Цимбал елементарно «задихнувся» на розрядженому повітрі й ледь не втратив свідомість. Та все ж Богдан, втративши близько тридцяти секунд, відправив на дистанцію Артема Приму. Далі почалося те, що Юрай Санітра охарактеризував, як жахіття. На трьох етапах, що залишилися до фінішу, наші хлопці заробили чотири штрафні кола й завершили гонку дев’ятими. І це ще добре, що в Дмитра Підручного після двох додаткових кругів вистачило на фінішний ривок, яким він випередив австрійця. Взагалі ж, тільки три команди з 24-х обійшлися без штрафних кіл. А перемогу здобули норвежці, які на останньому рубежі, обійшли запаребрікових, які до цього впевнено лідирували. Безгімнові взагалі розтринькали перевагу в понад хвилину й пропустили вперед ще й французів.

Далі – про особисті прориви та досягнення, які, здавалося б, не дуже помітні, але суттєві. Ось наші гірськолижники Іван Ковбаснюк та Анастасія Шепеленко вразили, думаю, не тільки мене своїми вдалими фінішами на трасі, яку й мега-зірки, такі як Мікаела Шифрін, не могли подолати. Іван взагалі закінчив всі дистанції, на яких стартував (33-й – швидкісний спуск, 32 – супергігант), щоразу покращуючи результати, досягнуті на попередній Олімпіаді. Ну а 14-те місце в гірськолижній комбінації (швидкісний спуск і слалом), в якій десять спортсменів взагалі до фінішу не дісталися, змушує зняти капелюха перед цим наполегливим хлопцем, з яким пощастило спілкуватися ще на Олімпіаді у Пхенчхані.

Цього ж разу Іван сам здивувався власним досягненням:

Я виконую свою роботу. Тут нічого такого немає. До всіх людей, які сумлінно працюють, вкладають своє життя в якусь справу, результат приходить. У мене маленькими такими кроками, але йде. Все-таки я задоволений, дуже радий представляти нашу країну... Я ще не відійшов. Емоції мене переповнюють. Так багато стресових ситуацій. На самому старті теж такий випадок стався: кріплення на лижах по нулях. Дивуюся сам собі, наскільки я стійкий. Півроку тому відпочив, і все. Працюю над собою. Це вже восьмий день у мене без вихідних: я дуже змучений, у мене зі спиною проблеми. Але я задоволений, що витримав.

Я щасливий представляти таку націю. Терпимо, все переборемо. Тим, хто терпить, – навіть коли здається, що вже все, коли хочеться опустити руки – відчиняються нові двері. Йдемо до кінця, і я думаю, що наша держава гідна бути першою в усьому, тому що в нас неймовірні люди.

Анастасія Шепеленко виступала в трьох дисциплінах. У гігантському слаломі вона стала 39-ю, а у звичайному слаломі не змогла фінішувати, зійшовши із траси з неприємним падінням. Але на супергігант наша спортсменка зібралася й досягла найкращого результату, фінішувавши на 37-му місці з 44-х учасниць стартів і поділилася своїми відчуттями після завершення змагань.

Задоволена, що пройшла трасу досить технічно й непогано для мого рівня. Адже це складна дисципліна, вона вимагає досвіду. Звісно, як і всім спортсменам, мені хотілося досягти максимуму. На жаль, тут цього не вдалося зробити. Не вистачило у фізичному плані: ще на початку сезону я отримала травму й не встигла нормально відновитися. Але,попри все, я пишаюся, що вдалося здобути олімпійську ліцензію та представляти Україну в Пекіні-2022. Зараз, перебуваючи тут, спостерігаючи за суперницями й порівнюючи власні результати, розумію: змагатися на рівні топ-атлетів можливо – потрібно просто більше працювати.
Євген Марусяк, вдруге в історії, після виступу в м. Ванкувер Віталія Шумбарця та Володимира Бощука, подолав кваліфікацію в стрибках із нормального трампліну. Та й у своїй фінальній спробі українець випередив трьох стрибунів. Але стрибка на 91,5 метра та 97,4 балів (у стрибках враховується не лише дальність польоту, але й техніка виконання) не вистачило для потрапляння до сорока найкращих.

А тим, хто критикує наших стрибунів, знову ж таки, раджу згадати: скільки в Україні діючих трамплінів та умов для занять спортсменів світового рівня, якими вже є учасники Олімпійських ігор. Зараз ми не можемо назбирати четвірку стрибунів для командних змагань. Тому залишається радіти, що в індивідуальних змаганнях на великому трампліні Марусяк та Калініченко подолали кваліфікацію, але до топ-30 не потрапили. А 17-ти річний Антон Корчук поки що просто набрався досвіду, змагаючись проти найвеличніших стрибунів сучасності. До речі, після біатлонних стартів вдалося потрапити в мікст-зону стрибків із трампліну та побачити чотири польоти найвеличніших – поляка Каміла Стоха, німця Карла Гейгера, олімпійського чемпіона Пекіна на нормальному трампліні японця Рою Кабаясі та нового олімпійського чемпіона на великому трампліні норвежця Маріуса Ландвика. Коли ти знаходишся поруч із трампліном і спостерігаєш за усією фазою стрибка, то це вражає й захоплює. А ще виникає питання, як ці хлопці взагалі можуть стрибати з такої висоти?

Продовжуючи про прогрес українських олімпійців, згадаємо й виступ у санному спорті в двійці дебютантів Олімпіади Ігоря Стахіва та Андрія Лисецького, який бачив на власні очі в третьому олімпійському кластері Янцинь. Туди із Пекіна, із трьома пересадками, автобусами добиралися майже три години. І недарма. По-перше, я виявився єдиним журналістом у прес- ложі, а по-друге, підтримав хлопців, які вперше за останні 16 років виступали в цьому виді. Поки що українці посіли 15-те місце з 17-ти екіпажів. Хоча після першої спроби на надскладній трасі, де майже не було тренувальних заїздів, Ігор та Андрій були чотирнадцятими. Та другу спробу промчали трохи гірше й у спілкуванні зазначили, що рівень дорослої олімпійської конкуренції не порівняти з юнацькою Олімпіадою, де вони показали сьомий результат. Своїм виступом хлопці залишилися не дуже задоволеними та взагалі були доволі самокритичними.

Що ж стосується командних змагань, в яких виступали Юліанна Туницька, Антон Дукач та двійка Стахів - Лисецький, то тут не обійшлося без помилок з боку Дукача та дуету. У підсумку, ми посіли 11-те місце з 14-ти команд.

Юліанна Туницька виглядала задоволеною своїм заїздом. На відміну від Антона Дукача, який визнав, що підвів команду, коли ледь не вилетів із санок у одному з важких поворотів. Проте Антон отримав підтримку від партнерів, які сказали:

Усе супер. Ну не вдався Антону останній віраж. Але це дійсно дуже складний віраж. Ми – команда, ми що поразку, що перемогу маємо сприймати як команда.

Ігор Стахів зазначив, що, попри деякі похибки, собі з Андрієм вони поставили задовільну оцінку.

Ну а справжнім українським героєм цієї Олімпіади став наш скелетоніст Владислав Гераскевич. На жаль, незадовго до Олімпіади, Влад переніс харчове отруєння, яке поставило під сумнів його участь в олімпійських стартах. Та все ж до Пекіна Гераскевич прилетів, але без свого батька й особистого тренера Михайла Гераскевича, який ще в Україні отримав позитивний тест на коронавірус. Всі ці обставини не дозволили Владиславу повторити свій успіх у Пхенчхані, де він, дебютуючи, посів 12-те місце. Цього разу, після чотирьох спусків, Гераскевич показав лише 18-й результат серед 20-ти спортсменів. Але після фінішу третього заїзду Владислав продемонстрував плакат із написом "No War in Ukraine" ("Ні – війні в Україні"), висловивши таким чином мовчазний протест проти можливого російського вторгнення в Україну. В цьому плані український спортсмен і справжній патріот дуже ризикував. Політичні заяви категорично заборонені МОК і це могло привести до дискваліфікації та ще більшого покарання. Зрозуміло, що за паребріком почало підгорати. Але Влад все продумав вірно. Його гасло не суперечило олімпійським принципам, коли всі війни під час Олімпіад зупиняються. Тому ніяких санкцій не було. Лише відбулася розмова зі спортсменом. Ось як сам Владислав прокоментував свій сміливий вчинок:

Усе нормально було. Нас підтримали в цьому. Це моя позиція. Ніяка нормальна людина не хоче війни, і я також нормальна людина й не хочу війни. Я хочу миру в своїй державі й не хочу, щоб якісь люди загинули через війну.

А стосовно виступу український скелетоніст сказав наступне:

Турнір, звичайно, був дуже нервовий. По приїзді в Пекін також був зданий позитивний тест в аеропорту. Потім було два негативних, але через ці тести ми пропустили одне з офіційних тренувань.Була проблема й зі сторони нашого НОКу. Не зовсім оперативно люди, відповідальні за це, реагували, і через це ми пропустили тренування, яке є дуже дорогоцінним. Усі дуже нервові, і в нашій збірній це жах якийсь. Я слідкую за іншими видами спорту, і не знаю, чому саме нас так сильно зачепило це.
Своїми заїздами я задоволений: дуже якісні заїзди. Тут, на Олімпійських іграх, ми бачимо, що дуже не вистачає нам стартового розгону. Вже не перший рік ми про це говоримо: стартова естакада вкрай необхідна, якщо ми хочемо розвивати бобслей, скелетон та санний спорт.Також ми бачимо, що по техніці є проблеми. Ми в цьому сезоні міняли скелетон і, може, це не було виправдано. Може, десь цей ризик не зіграв, але ми на нього пішли, і ми очікували, що таке теж може бути,- відзначив український атлет, який швидко став чи не найпопулярнішим серед наших іноземних колег.

Наша форма протесту

І взагалі, коли ми спілкувалися в мікст-зоні з українськими атлетами, то потім від наших західних колег незмінно слідувало питання про те, як на моральному стані відображається те, що над Україною існує реальна загроза повномасштабного російського вторгнення. Спортсмени відповідали, що звичайно хвилюються, телефонують рідним і перебувають у психологічній напрузі, але сподіваються, що цивілізований світ не дозволить агресорам здійснити свої плани. Спочатку, правда, наших спортсменів намагалися провокувати росіяни, яких ми тут називаємо бездомними або безгімновими, своїми питаннями про заборону спілкуватися російською мовою та з представниками команди РОК. Атлети гідно відповідали англійською та українською. І цим викликали просто сказ мишебратів. Ну а на журналістському рівні це призвело спочатку до зауваження від нашого українського канадця Лі Ріні про те, що бажано ставити запитання про спорт. А потім дійшло до відвертого хамства з боку одіозного коментатора, а більше пропагандиста, Дмитра Губернієва стосовно Ріні. На цей конфлікт швидко відреагувала АСЖУ та й ми тут не мовчали, а відповідали вже нормальним колегам, що ніяких заборон у вільній країні не існує й кожен вирішує сам, як себе поводити. Та згодом у безгімнових з’явилися свої проблеми, коли їх фігуристку Камілу Валієву звинуватили у використанні допінгу. Тож їм було вже не до провокацій. Але, на превеликий жаль, країні, яка систематично порушує всі норми, в тому числі спортивного права, знову зійшло з рук. Міжнародний арбітражний спортивний суд, який провів термінове засідання, вирішив не застосовувати до Валієвої ніяких санкцій, адже це зашкодить світовому фігурному катанню. Вирішили пожаліти талановиту зіроньку, а результати командних змагань, де саме юна допінгістка набрала найвищу суму балів, та особистих змагань фігуристок можуть переглянути вже після Олімпіади. А поки що вирішили не проводити церемонії нагородження в цих двох видах змагань у фігурному катанні. Ось тільки чому через цих махінаторів вимушені страждати фігуристи інших країн? А Камілі лише п’ятнадцять і тепер вона та її натхненники – поза законом. Більш того вона героїня їх нової спотвореної реальності. Жеріть далі й годуйте дітей. Ось тому я не вірю в жодну чисту перемогу рокової команди, їх естафетним фінішам із перевагою в хвилину, адже через деякий час їх знову впіймають, а нагороди, зі скандалом, відберуть. Повірте, так і буде, адже ніякі санкції не можуть їх зупинити на шляху до перемог будь-якою ціною. Двісті разів був правий Гліб Жеглов, коли казав, що злодій повинен сидіти в буцегарні, а інакше він знову буде порушувати закон, відчуваючи власну безкарність. Але поки що російське бабло перемагає добро.

Повний текст за посиланням


Ви можете підтримати наш портал Фінансово

 


ПОШИРЮЙТЕ. Коментуйте. Заборонені нецензурна лексика, образи, розпалювання міжнаціональної та релігійної ворожнечі та заклики до насильства. Сподобалася ця публікація? Не пропустіть наступні публікації і почніть стежити за нашими новинами ПІДПИСАТИСЯ.
Завжди в курсі надзвичайних ситуацій, ДТП, аварій, відключень світла, води та теплопостачання. Щоб дізнаватись новини першими, підписуйтесь на нас у YouTube, ТЕЛЕГРАМ та сторінку в Facebook та Instagram.




Protected by Copyscape DMCA Takedown Notice Search Tool