Тільки найважливіше - підписуйтесь на наш Telegram _ YouTube _ Facebook _ Whatsapp

Волаючий попіл Бабиного Яру

Сентябрь 29, 2016 | Новини | Просмотров: 590 | Комментариев: 0

Рівно 75 років тому було розгорнуто одну із найжахливіших та най ганебніших сторінок Другої світової війни, яка навіки стала біллю та гіркою пам’яттю українського народу.

Мова йде про урочище Бабин Яр на північно-західній околиці Києва, перша згадка про яке датується ще 1401 роком, коли володарка цієї землі, жінка-шинкарка («баба») продала її Домініканському монастирю. У ХV-ХVІІ століттях ця територія згадується також як урочище Бісова баба, або – Шалена баба. У часи «комуністичного раю», за свідченнями очевидців, тут ховали жертв Голодомору 1932-1933 років.
Але для широкого загалу Бабин Яр асоціюється в першу чергу з місцем масових розстрілів радянських громадян під час німецької окупації Києва 1941-1943 років. Адже жертвами цієї братської могили стали понад 100 тисяч людей досить широкого соціального та політичного спектру – мирне населення (значна частина якого – жінки та діти), священнослужителі і монахи, представники української інтелігенції, радянські військовополонені, працівники радянського партапарату, підпільники, члени Організації Українських Націоналістів, заручники, «саботажники», порушники комендантської години, а також люди, які згідно расової ідеології ІІІ Рейху, підлягали ліквідації за етнічною ознакою – євреї, цигани тощо. Доречи, перші страти почалися ще 23-24 вересня 1941 року, жертвами яких стали саме цигани.
Найбільш масштабні розстріли відбулися 29-30 вересня 1941 року, коли лише за два дні було страчено майже 34 тисячі євреїв (за весь час окупації – 40 тисяч євреїв). До сих пір залишається загадкою, чому євреї покірно виконували вказівки німецької окупаційної влади з’явитися на місце збору з речами, навіть не намагаючись порушити цей наказ, втекти, піти у партизани, підпілля тощо. Що це? Нерозуміння того, що відбувається? Покора долі? Пацифізм, як специфіка національної релігії та філософії? Чому у Києві врешті решт не відбулося єврейське повстання на зразок повстання у Варшавському гетто? Навіть сьогодні важко дати вичерпну відповідь на ці питання.
Масові розстріли у Бабиному Яру та розташованому поруч з ним Сирецькому концтаборі проводилися і пізніше, аж до звільнення Києва 6 листопада 1943 року. Так, скажімо, 10 січня 1942 року було страчено близько 100 матросів і офіцерів Дніпровського загону Пінської військової флотилії, а 18 лютого 1943 року – трьох футболістів київського «Динамо», що дало привід для створення після війни легенди про «матч смерті». Насправді причина розстрілу футболістів більш прозаїчна – усі троє були членами НКВС. Красномовним є і той факт, що протягом 1941-1943 років у Бабиному Яру було розстріляно 621 члена ОУН, серед них – відому українську поетесу Олену Телігу разом із чоловіком.
Жахливим проявом фашистської індустрії масового знищення людей стало те, що до Бабиного яру постійно курсували так звані «душогубки» - спеціальні машини, обладнані таким чином, щоб спрацьовані бензинові випари потрапляли до кузова, у якому перебували люди. За кілька хвилин руху машини у кузові залишалися бездиханні тіла. У 1943 році ця «машина смерті» прибувала до Яру у середньому чотири рази на тиждень.
Залишаючи в 1943 році Київ німці намагалися знищити сліди своїх злочинів, розуміючи, що рано чи пізно доведеться відповідати за скоєне. За свідченням очевидців, близько 300 полонених у кайданах під керівництвом нацистів відкопували трупи у для спалення їх у печах, які було споруджено на території Бабиного Яру з надгробків та огорож єврейського кладовища. Попіл від спалених людей відправляли залізницею як добрива для підвищення врожайності полів Німеччини. Збереглися спогади мешканців міста і про специфічний смердючий запах від спалених тіл, який стояв над Києвом ще декілька тижнів, та більше того – настільки вкарбувався в людську пам'ять, що, навіть через десятиліття після закінчення війни, багато киян не могли їсти жарене м'ясо.
Щодо загальної кількості знищених у Бабиному Яру, то у різних публікаціях вона коливається від 70 тисяч до 200 тисяч осіб. Але загальноприйнятою вважається вже зазначена вище цифра в близько 100 тисяч осіб, яка доречи була вперше озвучена в 1946 році на Нюрнберзькому процесі згідно з висновками спеціальної державної комісії для розслідування нацистських злочинів під час окупації Києва.
Тривалий час так звана радянська влада замовчувала трагедію Бабиного Яру, адже перед війною поруч з ним існували табори Червоної армії, де катували і знищували без суду і слідства тисячі невинних людей. Можна згадати і Биківню, яку часто справедливо називають радянським Бабиним Яром, де на території в 5 гектарів розміщувалась зона кладовищ закатованих НКВС людей. І лише після масового стихійного мітингу 29 вересня 1966 року з нагоди 25-річчя трагедії за участю відомих дисидентів Івана Дзюби та Віктора Некрасова, про неї почали говорити на державному рівні.
На сьогодні у Бабиному Яру та поблизу нього встановлено 25 пам’ятників, зокрема: (Інформація за Вікіпедією)
1. Пам’ятник радянським громадянам та військовополоненим солдатам і офіцерам Радянської армії, розстріляним німецькими нацистами у Бабиному яру (відкритий 2 липня 1976 року); 2. Пам'ятник розстріляним євреям у вигляді менори (встановлений 29 вересня 1991 року, у 50-ту річницю першого масового розстрілу євреїв); 3. Дерев'яний хрест у пам'ять про 621 розстріляного члена ОУН (встановлений 21 лютого 1992 року, у 50-ту річницю розстрілу Олени Теліги та її соратників); 4. Хрест на місці розстрілу 6 листопада 1941 року архімандрита Олександра Вишнякова та протоієрея Павла за заклики до спротиву німецьким окупантам (встановлений у 2000 році); 5. Православний храм на честь іконі Божої матері «Всіх скорботних Радість» у Бабиному Яру; 6. Пам'ятник розстріляним у Бабиному яру дітям (відкритий 30 вересня 2001 року біля виходу зі станції метро «Дорогожичі»); 7. Камінь на місці, де передбачалося збудувати єврейський меморіальний центр (закладений 29 вересня 2001 року, у 60-ту річницю першого масового розстрілу євреїв); 8. Пам'ятник жертвам нацизму біля перетину вулиць Дорогожицької та Оранжерейної, з символічним зображенням концтабору та написами «Пам'ять заради майбутнього» і «Світові, знівеченому нацизмом». Апостроф у слові «Пам'ять» зроблено у вигляді латинської літери «u» («українці») зі штампом «Ost» («остарбайтери») (встановлений у 2005 році); 9. Три могильних насипи над урвищем з чорними металевими хрестами, встановленими невідомим автором. На одному з хрестів напис: «И на этом месте убивали людей в 1941. Господи упокой их души»; 10. 1 грудня 2009 року відкрито пам'ятник підпільниці, Герою України Тані Маркус на розі вулиць Дорогожицької та Олени Теліги.

Чудовим проявом пам’яті про великомучеників Бабиного Яру стала також Симфонія № 1 «Бабин Яр», написана у 1945 році українським композитором і диригентом єврейського походження Дмитром Клебановим. Симфонія пронизана єврейськими мотивами, а її фінальна частина нагадує єврейська поминальну молитву. Щоправда спочатку симфонія була заборонена, а її автора відсторонили від посади Голови Харківської організації Спілки композиторів і на довгі роки відсунули присвоєння йому звання професора. Симфонію виконали у Києві лише у 1990 році, коли Клебанова вже не було в живих.
Про Бабин Яр знято декілька фільмів, зокрема – «Бабин Яр. Уроки історії» (1981) та «Бабин Яр. Правда про трагедію» (1991).
Не відстають у вшануванні пам’яті жертв Бабиного Яру і майстри пензля, присвячуючи цій темі свої художні твори. Серед таких небайдужих до трагічних сторінок нашої історії митців – член Національної спілки художників України Фелікс Михайлович Полонський, чия робота з красномовною назвою «Волаючий попіл» (1991) презентується в обласному художньому музеї і є чудовим проявом пам’яті та скорботи за невинно убієнними, а також приводом до серйозних роздумів про ціну імперських амбіцій окремих політиків.

Приємно усвідомлювати, що на сьогодні тема вшанування жертв нацистського, як і більшовицького режиму, відбувається на належному рівні, що свідчить про розуміння ідентичності червоного і коричневого фашизму та сприйняття власної історії через призму такої природної для нас православної ідеології, для якої тема пам’яті за невинно убієнними є дуже важливим морально-етичним фактором.
Адже данина минулому - то вагомий крок у майбутнє.

Олег Юрченко –старший науковий співробітник відділу  науково-просвітницької роботи Кіровоградського обласного художнього музею

Коментарі для сайта Cackle







Загрузка...
Загрузка...


Protected by Copyscape DMCA Takedown Notice Search Tool
 
Яндекс.Метрика Rambler's Top100 uptime узнать
Besucherzahler
счетчик посещений