Кіровоград: експозиція «Погляд у минуле заради майбутнього»

Январь 21, 2014 | Новини | Просмотров: 596 | Комментариев: 0

21 січня 2014 року в Кіровоградському обласному художньому музеї розгорнуто експозицію «Погляд у минуле заради майбутнього», присвячену 90-річчю з дня смерті радянського вождя Володимира Ульянова-Леніна (1870-1924).

Володимир Ілліч Ульянов відноситься до когорти тих історичних постатей, які викликають у громадян нашої країни діаметрально протилежні почуття, розколюючи тим самим суспільство на непримиренні ворожі табори. Сказати, що Ленін – відомий політичний діяч, значить не сказати нічого. Радянський вождь, червоний ідол, ідеологічний Бог, культ особи якого протримався набагато більше, ніж культ особи самого Йосипа Сталіна. На мапі колишнього Радянського Союзу неможливо було знайти бодай один населений пункт, в якому б не було увічнено цього нового Бога. На його честь називали міста, вулиці, проспекти, парки, площі, будували чисельні пам’ятники, багато з яких вистояло навіть після розвалу Радянського Союзу. У радянському кіно, театрі, літературі та інших видах мистецтва навіть сформувався окремий напрямок із красномовною офіційною назвою – «Ленініана». Таким чином в свідомості радянських людей формувався образ «самої людяної людини» та «вождя світового пролетаріату», наділеного самими кращими людськими якостями. По великому рахунку, постать Леніна за радянських часів мала те ж саме значення, яке за часів Православної Русі мала постать Ісуса Христа.

Можна по різному відноситися до Леніна як політика і людини, але масштаб цієї історичної персони мимоволі вражає, змушуючи в черговий раз замислитись про роль особистості в історії. Йому вдалося зробити, здавалось б неможливе. Людина, в чиїх жилах текла калмицька, єврейська, та, навіть, німецька і шведська кров, зумів очолити країну, яка ще декілька років тому назад відрізнялась своїм православним фундаменталізмом, антисемітизмом та негативним ставленням до інородців. І не просто очолити, а повести по новому, невідомому, шляху, будучи свято впевненим і змушуючи повірити у це інших, що саме цей шлях врешті-решт і приведе до такого омріяного «комуністичного раю». Більше того, замість такого природного для східних слов’ян православ’я, він «подарував» нам нову ідеологію, що обґрунтовувала та виправдовувала класову боротьбу і червоний терор, зміст яких зводився до масового знищення людей через їх приналежність до певного соціального та майнового стану.

Секрет перемоги Ульянова-Леніна та його партії над політичним опонентами слід шукати не тільки в об’єктивних історичних обставинах, а й в особистих якостях Володимира Ілліча – чудового стратега, психолога та піар-менеджера. Фактично саме він заповнив той політичний вакуум, який створив бездарний російський імператор Микола ІІ, змушуючи вкотре згадати народне прислів’я – «Святе місце пусто не буває». Але причина перемоги Леніна полягала не тільки в цьому. Справа в тому, що існують дві, перевірені часом, аксіоми, які необхідно знати і постійно пам’ятати кожному політичному гравцю, у всякому випадку – на теренах колишньої Російської імперії та Радянського Союзу. Звучать вони так – «Політика і мораль – поняття несумісні» та «В революції перемагає той, хто зуміє йти до кінця». Ульянов це добре засвоїв. Про це говорить, зокрема, одна з його реплік, кинута в обличчя своєму політичному опоненту, котрий насмілився звинувачувати «саму людяну людину» в аморальності, – «Запам’ятайте, у політиці моралі нема, є тільки доцільність».

Ця ленінська позиція коштувала життя багатьом громадянам країни. За деякими даними, тільки прямими жертвами червоного терору (мова йде про розстріляних і закатованих) стало щонайменше 7 мільйонів чоловік. Ще близько 5 мільйонів загинуло під час голоду 1921-1922 років, викликаного, зокрема, політикою «Воєнного комунізму».
Рятуючись від загибелі, країну покидали представники інтелігенції – вчені, письменники, актори. Дивує той факт, що Ульянов, будучи сам сином інтелігента, люто ненавидів усіх цих «буржуїв», часто відпускаючи в їх адресу брутальні слова, інколи, навіть, на рівні нецензурної лайки. До сих пір залишається крилатою фраза – «Що ти дивишся на мене, як Ленін на буржуазію?». Єдине, що відрізняє його у цьому питанні від Сталіна, це те, що він все ж таки давав можливість «буржуям» тікати із країни, не втомлюючись повторювати «Женіть їх усіх із Росії».
Шокує політика Ульянова і по відношенню до свого ідеологічного ворога – православної церкви. Руйнація храмів, розстріл священників, розкрадання церковних цінностей. У порівняні з цим, політика монголо-татарських завойовників по відношенню до православних храмів, що не чинили опір, виглядає просто зразком гуманізму.
Але не треба думати, що терор торкнувся тільки «ворожих класів» та «контрреволюційних елементів». «Вождь світового пролетаріату», не вагаючись, жорстоко придушував антибільшовицькі виступи робітників, розстрілюючи «гегемонів» цілими родинами.

Одним словом, особистість Леніна повною мірою підпадає під визначення «Злий геній». За рівнем інтелекту він дійсно суттєво випереджав багатьох представників свого оточення. Це проявилось, зокрема, під час дискусії відносно запровадження так званої «Нової економічної політики», яка, за свідченнями очевидців, за три роки вивела країну із кризи. Можна згадати і той факт, що дізнавшись про умови Версальської мирної угоди, Ульянов майже точно назвав рік початку ІІ світової війни.
А диявольські геніальна ідея «самої людяної людини» запровадити в країні систему концентраційних таборів? Після цього практика взяття заручників з подальшим їх розстрілом та грошова винагорода за кожного повішаного поміщика чи «кулака» виглядають зовсім прозаїчно.
Геніальність Леніна проявилася і в тому, що він зрозумів ефективність та «доцільність» монархічної форми правління для своєї партії і конкретно себе, ставши, таким чином засновником нової оригінальної політичної системи – радянської монархії, більш жорсткої, навіть – жорстокішої, ніж монархія царська.

Але заради справедливості необхідно зазначити, що, на відміну від Сталіна, Ульянов не був стовідсотковим диктатором. Він був саме «вождем», першим серед рівних. Представники його найближчого оточення могли собі дозволити вступати з Леніним в дискусію, не боячись за своє життя. Зрозуміло, що під час таких диспутів Володимир Ілліч міг «припечатати» свого опонента міцним слівцем, але ж це не куля у потилицю за часів Сталіна. Суттєва різниця між Леніним і Сталіним полягає і втому, що Ілліч не наполягав на обожненні своєї персони. Він просто був фанатом «світової революції», виходячи з принципу «Ідея – все, народ – ніщо».
Не був він і тим суворим пуританином, яким його зробила радянська пропаганда. Енергійний життєлюб, ерудит та цікавий співрозмовник, він користувався успіхом у жінок. І це з його сумнівною зовнішністю та дефектами мови!

В цілому ж, історія з Леніним дуже повчальна і актуальна, оскільки змушує знову згадати загальновідому тезу – «Революція – це найкоротший шлях до диктатури». І з цим важко не погодитися, згадавши «колег» Володимира Ілліча – Кромвеля, Робесп’єра та інших.
Актуальним залишається і питання поховання тіла Леніна, оскільки, згідно православ’я, душа людини, тіло якої не поховано у землі, мається, не знаходячи собі спокою. Знущання над тілом і душею Ульянова триває вже 90 років і повинно бути припинене. Бог йому суддя! Той самий Бог, в якого він не вірив, насаджуючи войовничий атеїзм.

В експозиції, що відкрилась в Кіровоградському обласному художньому музеї, представлені речі, мета яких – віддзеркалення радянської епохи, її ідеології та загальної атмосфери. Це радянська символіка, зокрема – піонерська і комсомольська, яка, можливо, пробудить в серцях багатьох відвідувачів музею ностальгію за своїм дитинством та юністю. Унікальним експонатом виставки є бюст Володимира Ульянова (1958) у виконанні відомого радянського скульптора, уродженця Білорусії, Лауреата двох Сталінських премій П.П.Яцино (1906-1964). Він – автор великої кількості творів, присвячених «вождю світового пролетаріату», два з яких і були відзначені Сталінською премією.
Частину експозиції склали зразки радянської літератури, які сьогодні сприймаються як справжня екзотика. Це - зібрання творів самого Володимира Ульянова, які, разом з творами інших класиків марксизму-ленінізму, були свого часу обов’язковими для вивчення, та література, що присвячена постаті Володимира Ульянова, його теоретичним постулатам і методиці їх вивчення, зокрема – у закладах освіти.
В експозиції представлені також роботи майстрів пензля із серії «Ленініана». Це картини В.О.Федорова «Свердлов та Дзержинський у Леніна в Розливі», А.П.Солодовнікова «Відстоїмо Радянську владу» (1969-1970), А.М.Нюренберга - «Ленін у паризькому кафе» (1930), «Ленін читає газету» (1935) та «Ленін в Альпах» (1950). Вони презентують світлий образ радянського вождя, гідний для наслідування. І це яскравий приклад величезної прірви, яка пролягла між Леніним міфологічним та Леніним реальним.

Олег Юрченко – старший науковий співробітник Кіровоградського обласного художнього музею

Если у Вас остались какие-либо вопросы, либо у Вас есть желание высказаться по поводу этой статьи, то Вы можете оставить свой комментарий внизу страницы. Порекомендуйте эту статью друзьям:
Автор Subscribe to Fotoinform.net: Кировоградские новости by Email Google

Loading...

Загрузка...
Социальные комментарии Cackle
Загрузка...
Protected by Copyscape DMCA Takedown Notice Search Tool Установите обновленное приложение для Андроид для Айфонов и айпадов и читайте свежие новости прямо на своем мобильном или планшете