Fotoinform

На виставці представлено 30 робіт учасниць конкурсу «Дерево життя» організованого Open Art Academy (керівник – Світлана Шиль), які ілюструють традиції та неповторну красу Петриківського, Слобожанського, Самчиківського, Таврійського, Київського розписів та витинанки.

Представлені твори композиційно поєднані спільним символом - «деревом життя», яке уособлює безперервність буття, єдність земного й небесного, зв’язок поколінь й природи. Зображують його із корінням, стовбуром і кроною - символами минулого, теперішнього та майбутнього.

Петриківський розпис зародився на Дніпровщині в селищі Петриківка, звідки й походить назва. Традиційно ним прикрашали оселі - стіни всередині хати та ззовні, особливо навколо дверей та вікон. Пізніше орнаменти мігрували на предмети побуту - скрині та інші меблі, музичні інструменти. Є кілька основних елементів «петриківки», які роблять цей декоративний розпис впізнаваним - усі квіти є фантастичними, своєрідною емблемою розпису стала цибулька, яка нагадує відбиток цибулини розрізаної навпіл, квітка-кучерявка, яка має своєрідний закручений гребінець, особливим елементом є петушиння - тонкі лінії, які надають розпису певної прозорості на невагомості. Найкращий інструмент для написання - це пензлик із котячої шерсті або «котячка». В композиціях використовуються тільки плавні з’єднання характерні для природних форм та природні кольори й відтінки, великі та малі форми об’єднуються, завершується «пітушинням».
Самчиківський розпис як вид декоративно-ужиткового мистецтва зародився у селі Самчики орієнтовно наприкінці XIX - на початку ХХ століття та поширився південно-східною Волинню, на межі з Поділлям. Це переважно сюжетна техніка, виконується великим зубчастим малюнком, схожим на гобеленовий, без розриву ліній. Раніше «самчиківку» можна було побачити лише у вигляді барвистих стінописів із функцією оберегу. Зараз традиційний розпис наносять на полотно та папір: малюють картини, плакати, листівки, створюють календарі. Цей орнамент можна побачити на керамічних виробах, одязі тощо. Він не поступається петриківському, знаний в Україні та світі. В його основі лежать композиції «вазон», «райське дерево», «дерево життя», «хресне та світове дерево» й «дерево розпуття». Базові кольори - жовтий, зелений, синій та червоний. Доповнюють їх фіолетовий, коричневий та чорний.

Слобожанський розпис - це вид декоративного мистецтва, що використовувався для прикрашання дерев’яних виробів, меблів, посуду, а також стін осель. Відомий ще як Старобільський пальцевий розпис, виник у Слобідській Україні (сучасні Харківська, Сумська, Луганська та частково Донецька області). Старобільська техніка малювання передбачає використання простих, але ефектних елементів, які створюються пальцевим розписом. Майстри часто використовують яскраві фарби, зокрема червоний, жовтий, зелений та синій кольори, що символізують радість, добробут і гармонію з природою. Пальцева техніка є основою слобожанського розпису. Цей метод дозволяє створювати цікаві візерунки за допомогою пальців, що робить процес малювання не лише захоплюючим, а й доступним для кожного. Секрет полягає в тому, що замість пензлика використовуються пальці, що дозволяє досягти унікальних текстур та плавності ліній. Така техніка створює особливу фактуру, яку неможливо повторити за допомогою звичайних інструментів.

Таврійський народний розпис - це вид декоративного мистецтва, який сформувався у південних регіонах України, переважно на території історичної Таврії (теперішні Херсонська, Запорізька, частково Миколаївська області). Сформувався під впливом старовинних розписів хат і скринь південного регіону, де переплелися елементи українського, болгарського, кримськотатарського та грецького декоративного мистецтва. Основні риси таврійського розпису: яскраві, контрастні кольори - червоний, жовтий, зелений, синій, чорний, рослинні мотиви (квіти, грона, колосся), що символізують родючість та життя (часто поєднуються із зображеннями птахів, сонця, хвиль - як відлуння степового й морського пейзажу Таврії), а самі орнаментальні композиції мають вільний, живий ритм і нагадують природну гармонію.

Київський народний розпис - це один із напрямів українського декоративного мистецтва, що сформувався у XX столітті на основі традицій центральноукраїнських орнаментів, і зокрема петриківського розпису, але має власну стилістику, колористику та символіку. Осередком його походження стала Київщина. Художники поєднали академічну школу малювання з народними мотивами, створивши гармонійний, декоративний стиль. Київський розпис прагне передати духовну глибину, спокій і гармонію. Його мотиви часто пов’язані з темами родини, добробуту, єдності людини з природою та світлом. Художні особливості: плавні, гармонійні лінії, використання м’яких кольорів - пастельних відтінків червоного, синього, золотистого, зеленого, рослинні орнаменти (квіти, грона, колоски), але з більшою симетрією та стриманістю, ніж у петриківському розписі. Також присутні архітектурні або сакральні елементи - храми, куполи, хрести, символи світла.
Витинанка - це вид народного декоративного мистецтва, зокрема українського. Включає сюжетні та орнаментальні прикраси житла - ажурні, силуетні тощо. Витинанці властива лаконічність й вишуканість зображальних засобів.

"Мистецтво — це наш форпост. У цей час, коли ми боремося за своє існування, такі події нагадують, за що саме ми стоїмо — за нашу багату, живу і незнищенну культурну спадщину" - написав у фейсбуці Геннадій Шевченко

Анна Недлінська