Fotoinform

Мова йшла зокрема і про етикет взаємодії з людьми з порушеннями зору. Ми зруйнували кілька поширених міфів і розібрали конкретні ситуації – коли, як і чи варто взагалі пропонувати допомогу. Бо допомагати – не означає діяти замість когось. Це завжди – про підтримку, а не жалість.
Учасники дізналися, що більшість людей з порушенням зору мають залишковий зір і можуть бути цілком самостійними. Але іноді – варто бути поруч. Правильно бути поруч.

Переглянули відео та спробували себе в ролі супроводжуючих: як допомогти пройти вузькі проходи, подолати сходи, зорієнтуватися у новому приміщенні.

Усвідомили, наскільки важливо:
не робити нічого без згоди;
не торкатись допоміжних засобів;
не порушувати особистий простір;
і завжди питати: «Чи вам потрібна допомога?»

На завершення відбулося символічне «Коло підтримки» – вправа, під час якої кожен учасник записав на картках-долоньках прості й важливі правила допомоги, які може використовувати кожен у повсякденному житті – незалежно від того, має людина порушення чи ні. Адже турбота та взаємоповага – це цінності, які об’єднують.

Особливо важливим стає правильне надання допомоги в умовах війни, коли кожна секунда може вберегти життя. У критичних ситуаціях супровід може допомогти незрячій людині евакуюватися, дістатися укриття, отримати гуманітарну допомогу. Важливо бути готовими допомогти – спокійно, уважно і конкретно: озвучувати перешкоди, описувати простір словами, а не жестами, і завжди повідомляти про зміни, які можуть вплинути на безпеку.

Захід проведено в рамках програми з розширення можливостей для громадських лідерів в Україні «Разом Ми Можемо» (Empowerment Resilience Building Programme for Community Leaders in Ukraine “Together We Can”).