Fotoinform

До такихлюдей належить і наша землячка – відома музикознавиця Ірина Сікорська. Зустрічз нею, що відбулася в стінах бібліотеки імені Дмитра Чижевського в рамках проєкту «Відоміпро невідоме», для багатьох присутніх, зокрема й для тих, хто упевнений, що добре знає Ірину Михайлівну, стала одночасно і сповіддю,і відкриттям. Скажімо, дехто, мабуть, уперше почув від гості, що наприкінці вісімдесятих – на початку дев’яностих років минулого століття вона брала активну участь в громадському житті міста, в роботі місцевої організації Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка, співпрацювала із місцевими засобами масової інформації, допомагала в організації Всеукраїнського фестивалю «Червона рута» тощо.

Її шлях у журналістику фактично розпочався із знайомства з творчістю українських січових стрільців, котрі волею долі в складі австро-угорського війська в 1918 році опинилися в нашому краї. Відомо, що січові стрільці, які вирізнялися високою культурою, освіченістю, залишили чималий пісенний спадок, який упродовж радянських часів був заборонений. Але дбайливо зберігався й «мандрував» у вигляді рукописних текстів. Дослідити той спадок було запропоновано Ірині Сікорській, і це, за її словами, стало поворотним моментом уїї житті, адже відкрила для себе незнаний досі пласт співаної поезії.

Особливо захопило її те, що в одній із пісень січові стрільці згадували Єлисавет – так називався нинішній Кропивницький учаси зародження Української державності, – місто, в якому вона народилася і виросла. Січові стрільці перебували в Єлисаветі тайого околицях усього кілька місяців, але встигли подружитися з місцевим населенням, вели просвітницьку роботу, брали участь у житті громад. Невипадково відома українська актриса Софія Тобілевич (вдова Івана Карпенка-Карого, яка на той час проживала на Хуторі «Надія») у своїх спогадах назвала їх«рідними гостями».На основі історичних відомостей про перебіг тих драматичних подій та пісень було створено літературно-музичну композицію,частиною якої стали пісні січових стрільців у виконанні гурту студенток-філологів тодішнього педагогічного інституту. Прозвучала вона на засіданні культурно-просвітницького клубу «Перевесло» й мала надзвичайний успіх і розголос(за матеріалами Ірина Михайлівна опубліковаа статті в «Молодому комунарі» та «Народному слові»): адже суспільство прагнуло знати цю сторінку своєї історії.

Ірина Сікорська багато років присвятила роботі над «Українською музичною енциклопедією»: над нею упродовж понад тридесятиліття працює відділ музикознавства Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського Національної академії наук України. Ще аспіранткою відділу вона брала участь у комп’ютерному наборі статей. А згодом – як його наукова співробітниця – стала авторкою багатьох статейі головним редактором кількох томів цього унікального фундаментального видання. Як вона зазначила, спочатку передбачалося вкластися в три томи, нині є вже шість, а будуть і всі десять. Це свідчить про справді велику музичну культуру українського народу, якаще тільки відкривається.

Як науковиця Ірина Сікорська досліджує проблеми розвитку українського музичного театру (зокрема опери, оперети), музичного життя. Вона пишається причетністю до повернення забутих або й навмисне замовчуваних творців музичної культури (наприклад, Володимира Балтаровича), вивчення творчої спадщини Миколи Лисенка, Кирила Стеценка, Олександра Кошиця, Левка Колодубата доробку багатьох наших сучасників. Особливе місце в колі її наукових інтересів посідає уродженець нашого міста композитор Юлій Мейтус.Ось чому багато уваги вона приділяє фестивалю-конкурсу української академічної музики «Класик-проєкт» його пам'яті, сприяє залученню до участі в ньому відомих композиторів і музикантів.

З ініціативи колишньої директорки Музичної школи №2 Валентини Ревенко та за сприяння керівництва нашої бібліотеки в рамках фестивалю у Відділі мистецтв вже понад десять років Ірина Михайлівна проводить «Креативну лабораторію музикознавства». Завдяки їй фонди бібліотеки поповнюються унікальними виданнями з питань української музичної культури.

Валерій М’ятович