Fotoinform

Містяни віддала шану та провела в останню путь трьох воїнів-земляків, які загинули в боях за незалежність України: молодшого сержанта Олександра Бондаренка, солдата Олександра Харченка та солдата Анатолія Мартинюка.

Рідні тривалий час не втрачали надії, адже всі троє Захисників тривалий час вважалися зниклими безвісти.

Траурний кортеж.

Олександр Харченко (1987–2025)

• Професія та життя: За фахом ветеринарний лікар, вирізнявся особливою добротою та любов'ю до всього живого.

• Військова служба: Став до лав ЗСУ у 2024 році, служив номером обслуги протитанкового відділення.

• Загинув 31 жовтня 2025 року прийняв останній бій поблизу селища Вишневе на Дніпропетровщині. Тільки у липні 2026 року результати ДНК-експертизи офіційно підтвердили загибель 38-річного воїна. У нього лишилися син та дружина.

Анатолій Мартинюк (1973–2024)

• Професія та життя: Майстерний слюсар-зварювальник, мав власну справу та створював обладнання для людей.

• Військова служба: Пішов на фронт добровольцем у 2023 році (21-ша ОМБр). Отримав контузію на Донеччині, але після реабілітації повернувся в стрій стрільцем-санітаром.

• Загинув 11 грудня 2024 року під час виконання завдання біля села Новоіванівка Курської області. Воїну назавжди 51 рік.

Олександр Бондаренко (1990–2024)

• Професія та життя: Працював у будівельній галузі, зростав у багатодітній родині, разом із дружиною виховував двох синів.

• Військова служба: У лавах ЗСУ з січня 2023 року. Командував кулеметним відділенням, мав статус Учасника бойових дій та високий авторитет серед побратимів.

• Загинув: Зв'язок із молодшим сержантом обірвався 22 лютого 2024 року поблизу Ласточкиного на Донеччині. Довгі місяці невідомості завершилися в червні 2026 року після офіційної ідентифікації тіла. Герою було 33 роки.

"Як людина, яка щодня працює для забезпечення фронту, я надто добре знаю ціну кожної гривні, кожної коробки допомоги і кожного відносного «тихого» дня. І саме тому невимовно болить, коли під час руху скорботної колони хтось поспішає у своїх справах, не підводячи очей від екрана смартфона, або намагається обігнати авто з сигнальними маячками. Люди, зупиніться на мить! Це не просто машини в потоці. Це чиєсь віддане життя, щоб ми сьогодні могли просто прокинутися. Це наша з вами совість, яку везуть вулицями міста", - написав у фейсбуці волонтер Геннадій Шевченко

Вічна пам'ять і шана Героям, які віддали життя за волю України

Фото Ігоря Філіпенка.