Fotoinform

Почалось з факту, а далі – «понеслось»… Занепокоєні скоріше почутим, ніж побаченим «поборники культури» начебто відчули в цьому наступ і для захисту почали обливати мовним брудом інших, нехтуючи елементарною етикою. Інформація змішалась з мареннями деяких представників ЗМІ, в решті-решт такий вінегрет цивільно виноситься на шпальта газет, електронних видань і доноситься як сенсаційна новина, начебто без якої Кіровоград просто жити не може. Інакше кажучи, робітники музею і кришнаїти стали причиною того, що син художника Юрій Вінтенко бажає забрати картини батька, адже, як йому здається, картини і кришнаїти – поняття несумісні та антагоністичні. Справжній українець не скаже недоброго слова в адресу тих, кого не знає, бо може бути щирим та вдячним. Він шанує Великого Кобзаря, пам’ятаючи його слова: «І чужому навчайтесь, і свого не цурайтесь!» Хоча давайте поміркуємо, що «наше», а що насправді «чуже». З першого погляду задачка розв’язується просто: «Картини і художник – українські, а крішнаїти – справжні невігласи невідомо звідки, тоталітарна секта якогось культу». Про картини, які мені поталанило побачити в художньому музеї, можу сказати – дуже подобаються. Людина, яка створила їх, заслуговує на повагу, тому що так творить майстер, який відчуває людську сутність і, без сумніву, сам став прикладом для інших. То є культура! Але особистість (не картини) є первинною. Спробувавши подивитись “у корінь”, можна припустити, що не той, хто малює картини і пише літературні твори (навіть, якщо вони можуть бути визнані державою), є справжнім представником культури, а той, хто своїм життям дає приклад мистецтва життя для інших. Така людина – справжній майстер і митець! «Щоб мати підстави для творчості, необхідно, щоб ваше життя було змістовним», - твердить норвезький драматург Генрік Ібсен. Тепер настала черга розібратись з тими, хто представляє «культ», але дуже обережно, без поспіху. Судячи з запальних та неврівноважених слів обурення, існує просто викривлене розуміння декого про культуру, хоча така особа належить швидше до культу власної персони: «Для того, чтобы отличать культуру от культа, необходимо САМОМУ принадлежать к культуре» (Козьма Прутков). Дозвольте трохи історії. Більше ніж 5000 років тому на великій території, яка охоплює і сучасну Україну, жили народи, споріднені однією культурою. Її називають арійською або ведичною, тому що люди жили за приписами письмен, що мали назву «Веди». Ця культура ставила на меті для кожного пізнання Абсолютної Істини, адже на ті часи це було загально прийнято і доступно. На сьогодні нам відомо, що українська, як і будь-яка слав'янська мова, належить до індоєвропейської мовної групи, а ведична мова (санскрит) була джерелом для створення мовного різноманіття. Загляньте глибше в історію, де ви знайдете багато козацьких прізвищ реєстру Війська Запорізького, які зустрічаються в епосі Індії: Крішненко - захисник світу Бог Крішна, Гупало - оборонець худоби, Махепа - оборонець рідного краю, Нечай – непереможний…Донині нащадки воїнів залишають на голові пасма волосся («оселедець» або «шикха») та носять жовто-блакитне вбрання. Все це – зовнішні риси. Те, що стосується духовного життя, то справжні нащадки аріїв мають вести простий спосіб життя без вживання зовнішніх стимуляторів таких як наркотики, алкоголь та нікотин, харчуються лише вегетаріанською їжею, не грають в азартні ігри та не займаються перелюбом. Такі люди природно культивують в собі невибагливість, милосердя, чесність та чистоту. Основною духовною практикою є оспівування святих імен Крішни. Представники цього вірування не винні в тому, що метою вивчення усіх “Вед”, пізнання, доброчинності, культури Крішна поставив Себе. Щоб пересвідчитись в цьому, просто прочитайте «Бгагавад-гіту», якою захоплювались Гете, Гегель, Шопенгауер, Бетховен, Лев Толстой, Альберт Ейнштейн, Ральф Емерсон, Герман Гессе... Ведична культура була на теренах України ще до християнських часів, тому це наше коріння, якого не цураються, а вчаться. Той, хто набиває собі ціну на своє «внутрішнє», дуже хоче дати людям те, чого він не має або його замало, одночасно намагаючись принизити цінність інших. Слова Олександра Блока доречні: «Прямая обязанность художника (письменника, кореспондента, науковця, духовного наставника і т.д. – доповнення автора) – показывать, а не доказывать!» «Доводити» означає насильство, а «показувати» – давати волю вибору і прояв особистості. Тож спробуйте відповісти самі: «Чи є картини та кришнаїти такими несумісними?»

Павло БРАЙКО, фото Ігоря ФІЛІПЕНКА.