Цікавим був його шлях до професії. Спочатку – служба в армії, в бригаді розвідки, екстремальна та романтична, про яку мріє кожен юнак. Потім — робота в міністерстві газової промисловості, водієм на рятувальному автомобілі по обслуговуванню магістрального газопроводу в Яготині. У 1981 році Микола відпочивав  у свого товариша в Новоукраїнському районі, де відбулася подія, яка стала знаковою в його житті. На горищі в будинку зайнялося сіно і хлопцям довелося ліквідовувати вогонь. Це був його перший досвід пожежегасіння. І саме в цей період в країні створюються воєнізовані пожежні частини тож хлопці приймають рішення про службу в пожежній охороні. 26 квітня 1986 року стає трагічною датою в історії людства. Мирний атом перетворюється у страшного вбивцю. І першими на захист людей стають працівники пожежної охорони. Микола Корнієнко на той час – старший сержант державної пожежної охорони  пожежної частини № 1 міста Кіровограда. На ліквідацію аварії на Чорнобильській атомній станції він потрапляє вже в травні вісімдесят шостого, де разом з колегами мали забезпечувати протипожежний захист самої ЧАЕС та 30-кілометрової зони. Перше, що побачив і що особливо вразило, було велике скупчення техніки, намети, військові в захисних костюмах, пустки-багатоповерхівки , а найбільше – велика кількість покинутих домашніх тварин, які, нічого не розуміючи, йшли до людей в формі, благаючи допомоги. Той травень був спекотним та посушливим, а навколо ліси, торф’яники, які спалахували миттєво і це ще більше ускладнювало ситуацію. Об’їжджаючи 10-кілометрову зону з начальником пожежної охорони генерал-майором внутрішньої служби В.Д. Десятниковим, натрапили на таке вогнище. Горіла трава, поряд був ліс. Викликавши по радіостанції підмогу, генерал з сержантом почали боротьбу з вогнем. І таки впоралися з пожежею. Все це робилося під безжальним «рентгеном» Чорнобиля. Складність ситуації, почуття відповідальності об’єднували та мобілізовували в той час всіх: від рядових до генералів. Під подвигом ми звикли розуміти миттєвий вияв виняткового героїзму, та чи менше моральних зусиль потребує щоденна, виснажлива праця в зоні особливого ризику, що постійно позначається на твоєму здоров’ї . Мужність, героїзм, самовідданість ліквідаторів назавжди залишиться в пам’яті поколінь. Після аварії на ЧАЕС пройшло вже багато років. Микола Іванович зробив прекрасну кар’єру – дійшов по службових сходинках від старшого сержанта до полковника служби цивільного захисту. До недавнього часу обіймав посаду заступника начальника управління матеріально-технічного забезпечення Головного управління МНС в Кіровоградській області. З нового року він на заслуженому відпочинку та продовжує трудитися в пожежно-рятувальній службі. Та згадуючи ті важкі дні,  впевнений, що якби таке, не приведи господи, трапилося сьогодні і він, і всі учасники ліквідації наслідків аварії без вагань стали б на захист населення.  «Всі, крім тих, кого з нами сьогодні вже немає»- з сумом в очах говорить полковник.

Наталя Баул