Fotoinform

Патріотам

Ну, що дочекалися кращих часів,
Де кожен стоїть сам за себе?
І скільки – то можна повторних разів
Взивати до вічного неба?

Я знаю: ми будемо в злагоді жить,
Коли час прозріння настане.
І пташкою пісня над полем злетить,
Розвіються з вітром тумани.

Добірне зерно на весняних полях –
Знов щедрим врожаям зрадію.
І рутою – м’ятою стелиться шлях –
Моя не вмирає надія…

Порожнеча

Порожнеча звивалась змією
І хотіла вкрасти натхнення.
А насправді була тією,
Що готує смачне варення .

Заховала зненацька звіра,
Намагаючись викрити славу.
І тоді просиналась віра,
Що виходила тихо зі ставу.

Порожнеча зникала зранку,
Бо лякалася світла і тиші.
Забігала знов у альтанку,
Щоб її не загризли миші.

Не могла подолати зневіру
І боялась темної ночі.
А насправді не знала міри,
Бо не бачила сліз жіночих.

Намагаюсь її подолати,
І тому докладаю зусилля.
Треба тільки напевно знати:
Як далеко відносять хвилі.

Т. Шевченко

Згадка про Слово

«Кобзаря» кидали в пічку
Наші воріженьки.
Не запалювали свічки,
Не слухали неньки.

«Чом ви, браття нерозумні,
Відцурались мови?
Чом вас не картає сумнів?
Чом забули Слово?

Наступали нам на горло –
В нас забрали Слово.
Тож таке болюче горе
Враз спіткало мову».

Мій Тарасе, душе щира,
Дивишся ти з неба.
Ми в твоїм правдивім слові
Маємо потребу.

Не гнівися, любий Отче,
Що забули Слово.
В непідступні дні і ночі
Лунатиме знову!

Схаменуться рідні діти
В Шевченковім краю.
Власну мову захистити –
Чесний намір мають!

Ніколаєвська Світлана, м. Кіровоград.