Fotoinform

Родину Тобілевичів справедливо називають основою українського театру, бо Іван Карпенко-Карий був драматургом і актором, його брати – режисерами та акторами: Микола Садовський, Панас Саксаганський, сестра – актриса та співачка Марія Садовська-Барілотті. До того ж у родину Тобілевичів увійшли найкращі артистки українського театру: Марія Заньковецька (стала дружиною Миколи) та Софія Тобілевич (дружина Івана після смерті Надії Тарковської). Завдяки діяльності цієї родини Україна нарешті отримала свій професійний театр, а завдячуючи Івану Карпенку-Карому – чудову драматургію. Іван Франко справедливо відзначав, що І. Карпенко-Карий «був одним із батьків новочасного українського театру, визначним артистом та при тім великим драматургом, якому рівного не має наша література та якому щодо ширини й багатства творчості, артистичного викінчення і глибокого продумання тем, бистрої обсервації життя і ясного та широкого світогляду не дорівнює ані один із сучасних драматургів не тільки Росії, але й інших слов'янських народів».
Творча спадщина Карпенка-Карого включає оповідання «Новобранець»; драматичні твори (18 п'єс і 3 етюди): комедії «Розумний і дурень», «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяїн», «Суєта», «Житейське море», «Паливода XVIII століття»; драми «Бурлака», «Безталанна», «Наймичка», «Понад Дніпром», «Лиха іскра поле спалить і сама щезне», «Гандзя»; трагедії «Бондарівна», «Сава Чалий», а також критичні праці, рецензії і переклади.

За роки своєї акторської діяльності Іван Карпович створив цілу галерею глибоко реалістичних сценічних образів, серед яких ,насамперед, треба згадати возного («Наталка Полтавка»), Калитку («Сто тисяч»), Цокуля («Наймичка»), Мартина Борулю («Мартин Боруля»), Пузиря («Хазяїн»), Назара («Назар Стодоля»), Потоцького і Шмигельського («Сава Чалий»), Жадова («Доходное место»).
За участю та режисурою І. Тобілевича ставились «Горе от ума» Грибоєдова, «Ревизор» Гоголя, п'єси Островського, Мольєра, Шиллера та інших драматургів. Провідною акторською рисою Карпенка-Карого була здатність заглиблюватися в душу, в характер героя. «Персонажі, створені майстерною грою Івана Карповича, були неначе вирізьблені самою природою чітко і рельєфно»,— згадує дружина письменника Софія Тобілевич. Сценічні образи Карпенка-Карого — це результат не лише його великого таланту, а й довгої наполегливої праці над кожним образом, ґрунтовного вивчення життя та художньої творчості передових митців тогочасної Російської імперії. Висока вимогливість драматурга до своєї сценічної і літературної творчості, його глибокий підхід до оцінки явищ мистецтва дали М. Старицькому право назвати Івана Карповича «найглибшим» і «найгрунтовнішим» з братів Тобілевичів, а Панасові Мирному сказати: «Ви, Іване Карповичу, з Вашою творчою душею та знанням людського життя, збагатили наш репертуар своїми коштовними творами: з давно пережитих віків і аж до сього часу виставилось у цих творах справжнє життя нашого народу і вражає і милує нас своїми проявами».

В експозиції представлено роботи з фондового зібрання музею - картина художника В.Бикова «Портрет Івана Тобілевича», графічні твори А.Молодчика «Будинок, в якому жив І.К.Карпенко-Карий», «Театр імені М.Кропивницького», ювілейна монета «І.Карпенко-Карий» та друковані матеріали, які висвітлюють історію становлення Кіровоградського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені М.Л.Кропивницького, з яким була пов’язана професійна та творча діяльність одного з найвидатніших українських драматургів кін. ХІХ – поч. ХХ ст., славетного земляка Івана Тобілевича.

Пам'ять про митця, геніального корифея увіковічена в багатьох вулицях міст і селах України. Зокрема, на честь Івана Карповича названо Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого. На Батьківщині драматурга, в Кіровограді (колишній Єлисаветград), діє Кіровоградський літературно-меморіальний музей І.К.Карпенка-Карого (музей розташований у меморіальному будинку, в якому в період 1872-1883 роки мешкав зі своєю родиною Іван Тобілевич). З усіма урочистостями, з нагоди 150-річчя від дня народження драматурга, 24 вересня 1995 року було відкрито цей культурно-мистецький заклад. В ньому зберігаються фотодокументальні матеріали про родину Карпенка-Карого, твори митця, що виходили друком в різних видавництвах та інші цікавинки.

Справжньою перлиною й окрасою Кіровоградщини є «Хутір Надія» – філіал Кіровоградського обласного краєзнавчого музею – державний музей-заповідник Івана Карпенка-Карого (з 1956 року). Садибу було ще закладено в 1871 році батьком драматурга Карпом Тобілевичем, а названо в честь коханої дружини – Надії Тарковської, з якою Іван Тобілевич прожив у шлюбі 11 років. На «Хуторі Надія» ним написано 11 п'єс із 18, які увійшли в золотий фонд національної класичної драматургії. Це - «Сто тисяч», «Хазяїн», тут же були написані ним історичні драми «Сава Чалий», «Гандзя» та інші. У садибі в різний час проживали Микола Садовський, Панас Саксаганський, Марія Садовська-Барілотті. В цьому мальовничому місці зустрічалися талановиті митці Марія Заньковецька, Марко Кропивницький, Михайло Старицький та багато інших відомих театральних діячів, письменників, художників.
До комплексу садиби входять: батьківська хата, меморіальний будинок, приміщення літературно-меморіального музею, парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва «Хутір Надія» (площею 11 га) і ставок. У 1969 році на території встановлено пам'ятник-погруддя І. Карпенка-Карого. У 1970 році, під час святкування 125-річчя від дня народження Івана Карповича Тобілевича, за участі найвидатніших сучасних українських письменників та діячів театру започатковано щорічне свято театрального мистецтва – «Вересневі самоцвіти», яке з 1990 року стало Всеукраїнським. У 1982 році, до 100-річчя заснування українського театру корифеїв, відновлено будинок драматурга, який був зруйнований 1944 року. Напередодні відзначення 150-річного ювілею митця в ньому було відкрито нову театрально-літературну і меморіальну експозицію.

Неподалік від хутора, на Карлюжинському кладовищі, похований Іван Карпович Тобілевич, а також члени його родини. Донедавна при вході на територію заповідника увагу відвідувачів привертав напис: «Хто б не ступив на цю священну для української культури землю, нехай згадає, що тут Карпенко-Карий написав кращі свої п'єси. Скиньте шапку і вшануйте ім'я великого українського драматурга…».

Леся Дмітрієва, науковий співробітник відділу науково-просвітницької роботи Кіровоградського обласного художнього музею