Кропивницький: у художньому музеї розгорнуто експозицію «Пекельне літо 1941-го року»

Июнь 21, 2018 | Новини | Просмотров: 311 | Комментариев: 0

21 червня 2018 року в обласному художньому музеї розгорнуто експозицію «Пекельне літо 1941-го року» до Дня Скорботи та вшанування пам’яті жертв війни в Україні.

Відкриття виставок відповідного тематичного спрямування набуває особливо важливого значення в умовах вітчизняної війни українського народу проти московського імперіалізму, нацизму, фашизму, середньовічного дикунства, реваншизму тощо.

Ненависть так званого «Руського миру» до України, Європи, Америки, відверті заклики пройти переможним маршем по Києву, Варшаві, Берліну, стерти з обличчя Землі Британію та Сполучені Штати Америки поставили світ перед загрозою чергової світової війни. За цих умов тема Другої світової війни стає не тільки грізним застереженням сучасним амбіційним політикам, а й дуже важливим плацдармом сучасного ідеологічного фронту, спрямованого відстоювати українське тлумачення тогочасних подій. 

І скільки б не шаленіла московська пропаганда, називаючи Орду «Руссю», а Русь «хунтою», вішаючи на нас ярлики «зрадників», «посібників фашистів» та навіть – «фашистів», історичні факти переконливо спростовують усі закиди сучасного «Гебельс-ТБ». Так, скажімо, в роки Другої світової війни у лавах тієї ж радянської армії та військово-морського флоту воювало понад 7 мільйонів українських воїнів. Кожен другий з них поліг на фронті, а кожен другий з тих, хто залишився у живих, повернувся додому інвалідом. Загальна кількість загиблих українців обчислюється, за різними даними, від 8 до 10 мільйонів, а це - кожен шостий українець.
Більшість радянських фронтів у тій війні очолювали знову ж таки українці, по кількості нагороджених та тих, хто отримав звання Героя Радянського Союзу українці посідали друге місце. Багато вже написано і про антифашистську боротьбу вояків УПА, про підпілля ОУН та багато іншого, що аж ніяк не вписується в радянську міфологію.

Ми пишаємось подвигом українців, які разом з іншими народами колишнього Радянського Союзу зупинили свого часу «коричневу чуму», як пишаємось сьогодні тими, хто стоїть непробивним щитом на східних кордонах нашої держави проти московських ординців та їх поплічників. Аналізуючи сучасну українсько-московську війну, ми мимоволі проводимо паралель зі схожими подіями Другої світової війни: Іловайськ – Мінський котел, Маріуполь – героїчна оборона Одеси та Севастополя, Донецький аеропорт – Сталінград, Дебальцеве - Курська дуга, «Новий порядок» ІІІ Рейху – «Руський мир». І ці цікаві паралелі підтверджують обґрунтовані і як з’ясувалось – просто таки пророцькі заяви деяких істориків 1970-1980-х років, що на людство у майбутньому чекає неприємний сюрприз - поява нового ІV Рейху зі столицею у Москві.

А повертаючись до подій 77-річної давнини, необхідно зазначити, що 22 червня 1941-го року дійсно стало знаковою датою в історії Другої світової війни, сплутавши карти багатьох тогочасних політичних гравців та перетворивши учорашніх ворогів на союзників, а союзників на смертельних ворогів. Адже саме цього дня почалася грандіозна битва між двома кривавими диктаторами Адольфом Гітлером та Йосипом Сталіним, кожен з яких прагнув світового панування і наполегливо йшов до своєї мети. Деякі історики висувають версію щодо превентивного удару німецької армії, яким було зірвано заплановану Сталіним наступальну операцію «Весна», внаслідок реалізації якої більша частина Європи повинна була опинитись під московською окупацією. У всякому випадку чисельні факти підтверджують саме цю, абсолютно логічну версію. «Червоний імператор» мав у своєму розпорядженні величезну країну з невичерпними природними та людськими ресурсами, збудовану на кістках мільйонів людей промислову індустрію, чималу армію та радянську біомасу, готову вмерти за свого вождя. Перемога здавалась такою близькою і легкою. Воювати планували на чужій території і малою кров’ю.

Але сталося не як бажалося. Літо 1941 року обернулося ганьбою та приниженням для радянської імперії, жахливою катастрофою, яка не могла наснитися у самому кошмарному сні. Раптовий наступ ворога, його швидке просування усередину радянської імперії, цілковитий розгром Червоної армії стали справжнім шоком для радянських людей та керівництва країни. Тільки за перший місяць війни «непереможна та легендарна» втратила близько 1 млн. чоловік, з них 300 тисяч загиблих та 700 тисяч полонених, а на початок серпня вона практично повністю припинила своє існування у тому первинному складі, що був готовий у своїх мріях вже через якихось 1,5-2 місяці марширувати вулицями Берліну. В бій вступали все нові резерви, несучи величезні втрати внаслідок відсутності належного досвіду та непрофесіоналізму радянського військового керівництва, багато представників якого залишилось ще на рівні Першої світової війни. У всякому випадку, чисельні випадки використання на початку війни радянської кавалерії проти німецьких танків, то не анекдот, а реальні факти.
Тому не дивно, що тільки за період з червня по грудень 1941-го року радянські військові втрати склали 3 млн. 138 тисяч бійців, 6 млн. одиниць стрілецької зброї, 20 тисяч танків, 10 тисяч літаків. Територія СРСР, захоплена вермахтом, перебільшила 1,5 млн. кв. кілометрів, а це втричі більше, ніж територія Франції. Для порівняння - за аналогічний період втрати сухопутних військ Німеччини склали близько 750 тисяч чоловік, авіації – декілька тисяч літаків.

Справжнім жахом для Червоної армії стала німецька тактика створення небувалих за масштабами оточень, так званих «котлів», жерла яких поглинали сотні тисяч людей. Внаслідок білоруського «котла» в німецький полон потрапило 328 тисяч радянських бійців і командирів, Смоленського - 310 тисяч, Уманського - 103 тисяч. В подальшому цю жахливу і ганебну статистику продовжили «котли» під Києвом (вересень) – 665 тисяч, під Вязьмою і Брянськом (жовтень) – 663 тисячі. Великі оточення радянських військ продовжувалися і у 1942-му році: під Керчю (травень) – 150 тисяч та під Харковом (травень) – 240 тисяч. Загалом протягом 1941-1945 років в полон потрапило близько 5 млн. червоноармійців (!). Ганьбою можна вважати і той факт, що радянський імператор фактично відмовився від цих людей, назвавши їх зрадниками батьківщини та прирікши таким чином на страшні муки спочатку у німецьких, а потім і у радянських таборах.

Заради справедливості необхідно зазначити, що розгром Червоної армії влітку-восени 1941-го року відбувся окрім всього іншого і в силу цілком об’єктивних причин. ІІІ-й Рейх був на той час могутньою індустріальною імперією, на яку до того ж працювала промисловість фактично всіх європейських країн. Внаслідок окупації Європи вермахту дісталося озброєння більше 200 дивізій противника. Тільки у Франції гітлерівці захопили майже 5 тисяч танків і бронетранспортерів та близько 3 тисяч літаків. Щодо радянського озброєння, то значна його частина суттєво поступалася німецькому у якісному плані. Це стосувалось авіації, стрілецької зброї, протитанкової і зенітної артилерії, а особливо – радіозв’язку.

Німеччина мала двохрічний, причому – дуже вдалий досвіт війни в Європі і набагато випереджала радянських військових у професійній підготовці. Червона ж армія була сильно ослаблена «Великим терором» 1937-1938 років, який знищив багато талановитих та ініціативних професіоналів військової справи.

Величезну негативну роль зіграло також явне германофільство радянського керівництва, яке з самого початку взяло курс на зближення з Німеччиною та конфронтацію з країнами західної демократії. В 1990-х роках в Мюнхені вийшла книга воєнного історика Манфреда Хайдлера «Рейхсвер і Червона Армія: етапи дивної співпраці. 1920-1933 роки». В ній, окрім всього іншого, розповідається про те, що вже влітку 1925 року була створена воєнна авіаційна школа у Ліпецьку, де на «Фоккерах» пройшли курс навчання близько 120 німецьких пілотів, а також – наземний аеродромний персонал. В танковій школі під Казанню «Кама» пройшли навчання близько 30 німецьких танкістів, йшли випробування танків німецького виробництва. Північніше Самари в 1928 році за участю німців відпрацьовувалось розпилювання з літаків отруйних газів, йшли випробування хімічних мін та гранат. В свою чергу 19 офіцерів вищого ешелону Червоної Армії пройшли підготовку на курсах генерального штабу Німеччини. Більше половини членів Революційної військової ради зазначеного періоду мали служебці контакти з німецьким генштабом, їздили «обмінюватися досвідом». Як наслідок - в 1941 році наступаючими німецькими частинами дуже часто командували офіцери, підготовлені на радянській землі Тухачевським та його оточенням. По даним Хайдлера, щонайменше 20 німецьких курсантів-авіаторів із Липецька та 10 танкістів, підготовлених в «Камі», дослужилися у вермахті до генеральських погон. Як кажуть, коментарі зайві.

Тож метою експозиції «Пекельне літо 1941-го» є не тільки віддзеркалення катастрофічного для СРСР початку радянсько-німецької війни, а й красномовна ілюстрація наслідків амбіційних планів окремих політиків, які, зазвичай, обертаються трагедією для країни та її громадян.
Картина Петра Кодьєва «Сполох» (1954) фактично символізує радянський Рубікон, перейдений Адольфом Гітлером 22 червня 1941-го року, чітку межу, за якою залишається мирне життя, хай навіть в умовах тоталітарної держави, і починається пекло війни.

Жахливе безправне становище простих людей, кинутих напризволяще своєю владою, відтворене в ще одній роботі Петра Кодьєва «Ескіз до картини «Окупація» (1954). Жахливо і те, що замість каяття за фактичну зраду свого народу через залишення його на поталу ворогу цих людей ще потім звинуватять у тому, що вони «були під німцями», «співпрацювали з ворогом» тощо, змушуючи змивати «провину перед батьківщиною» своєю кров’ю. На багатьох чекали табори, заслання та інші прояви «комуністичного раю».

Трагізм перших місяців війни, критичну ситуацію, у якій опинилися бійці Червоної армії, їх фактичну приреченість і одночасно – жертовність заради своєї батьківщини, бажання за будь яку ціну затримати ворога, щоб дати можливість бойовим побратимам закріпитися на нових позиціях талановито передано у роботах Володимира Парчевського «По стерв’ятникам – вогонь!» (1965), Олександра Фойницького «Корабель тоне» (1962) та Леоніда Корнєєва «Висота» (1995).

Логічною у виставках та експозиціях воєнного спрямування залишається тема пам’яті, як важливий фактор патріотичного виховання та естафети мужності і звитяги. В даному випадку це картина Петра Кодьєва - «Поле слави бойової» (1956), яка змушує згадати зокрема тих, хто влітку 1941-го першим прийняв на себе удар ворога. А першим, як відомо, завжди найважче.

Олег Юрченко  

Комментарии для сайта Cackle Автор Subscribe to Fotoinform.net: Кировоградские новости by Email Google

Загрузка...
Загрузка...
Protected by Copyscape DMCA Takedown Notice Search Tool
Установите обновленное приложение на Андроид на Айфон и айпад и читайте свежие новости прямо на своем мобильном или планшете
 
Яндекс.Метрика Rambler's Top100 uptime узнать
Besucherzahler
счетчик посещений