Fotoinform

Після закінчення ІІ Світової війни СРСР цілком серйозно почав готуватися до ядерної війни. Першими, звісно, нападати не планували – адже спочатку у США було в 10 разів більше ядерних боєголовок, а пізніше, з появою термоядерних зарядів, така війна зовсім втратила всякий сенс. Однак, сам факт наявності ядерної зброї став вагомим чинником збереження миру у біполярному світі.
Країна Рад десятиліттями організовано готувалася до кінця світу. Кожен громадянин повинен був знати, куди слід бігти у разі чого. Де ховатися, де шукати протигаз, як захиститься від радіоактивного пилу.
Проте справжнього страху прищепити не вдалося. Більшість просто сприймала це як складову партійно-патріотичної пропаганди і, відповідно, ігнорувала потенційну небезпеку.
Страх, нагнаний Карибською кризою 1962 р., після розрядки 70-х почав спадати. Але 26 квітня 1986 року трапилося те, чого радянські люди ніяк не очікували – СРСР «завдав» ядерного удару по своїй власній території.
Влада, яка витрачала величезні кошти на підготовку до повномасштабної ядерної війни, розгубилася після вибуху на Чорнобильській АЕС.
Перше офіційне повідомлення було зроблене по телебаченню 27 квітня. Суха інформація про факт аварії та двох загиблих, все інше – суцільна «боротьба за врожай» та «стикування у космосі». Про істинні масштаби катастрофи стали повідомляти значно пізніше.
Апогеєм повної безвідповідальності стало проведення 1 травня в усіх містах СРСР традиційних першотравневих демонстрацій, зокрема в Києві. Тоді як згідно інструкцій (та здорового глузду) люди повинні були сидіти вдома, затуливши всі шпарини у вікнах і слухати повідомлення по ТБ і радіо.
Дисонанс між офіційними реляціями та дійсністю дав черговий потужний поштовх навіть для розвитку так званого чорного гумору.
Живописні та графічні твори, представлені на виставці, є своєрідними ілюстраціями до подій, що відбувалися у Чорнобилі та стали їх наслідками.
В «Обличчях Чорнобиля» В. Чорного зображено ліквідатора аварії у засобах захисту: брезентова роба, рукавиці, каска, протигаз КІП-5.
«Вартовий» Л. Орлика – живописна пам’ятка подвигу пожежників, що першими вступили у бій з «мирним атомом». Більшість з них втратили своє здоров’я і життя за чужі помилки та некомпетентність.
Смисловим центром експозиції є апокаліптичне полотно М. Бондаренка «Трагедія Чорнобиля», у якій змальовано гіпотетичні глобальні наслідки ядерної катастрофи – ядерна зима, смерть та запустіння.
Після усвідомлення масштабів радіоактивного забруднення влада зрозуміла, що необхідно провести широкомасштабну евакуацію. Заборонялося брати з собою речі, домашніх тварин, багато хто не встиг навіть перевдягнутися. Картина В. Плітіна «І впала зірка Полину» розповідає про українське село у зоні відчуження, тих його мешканців, хто не захотів покидати рідні домівки та батьківські могили.
Двадцять вісім років минуло з того дня, як сталася найбільша в ХХ столітті техногенна катастрофа – аварія на Чорнобильській АЕС, що вразила весь світ, заподіяла невиправну шкоду мільйонам людей – їх життю, здоров’ю, їх душам. Аварія стала перевіркою на «міцність» атомної індустрії та науково-технічного прогресу в цілому. Чорнобиль – це трагедія для багатьох мільйонів людей. Ще не закінчено рахунок загиблим, ще не виявлено всіх хворих, ще далеко до очищення забруднених територій, на частині яких змушені жити люди. Людство продовжує сплачувати велику ціну за підкорення атома.

Володимир Мороз – науковий співробітник Кіровоградського обласного художнього музею