Кіровоград: експозиція до 120-річчя з дня народження Маяковського

Липень 20, 2013 | Новини | Переглядів: 1114 | Коментарі: 0

19 липня 2013 року в Кіровоградському обласному художньому музеї розгорнуто експозицію до 120-річчя з дня народження російського поета, публіциста, драматурга і громадського діяча В.В.Маяковського (1893-1930) «…Но меня не осудят, но меня не облают, как пророку, цветами устелят мне след…».

Володимир Володимирович Маяковський народився 19 липня 1893 року в грузинському селищі Багдаді в родині лісника. З 1902 року навчався в Кутаїській гімназії, а згодом у Московській ЗОШ № 91. Ще у віці 14 років Маяковський вперше взяв участь у соціалістичній демонстрації у Кутаїсі. У Москві ж юнак ще більше захоплюється ідеями марксизму. Коли 1908 року його відраховують із гімназії через неспроможність матері далі сплачувати за навчання, він радо пристає до революційної діяльності. Того ж 1908 року вступає до РСДРП, його тричі заарештовують та юний Володимир уникає покарання через неповноліття. Перші вірші Маяковський написав саме під час ув'язнення у Бутирській в'язниці 1909 року. У 1911 році він вступає до Московського училища живопису, скульптури та архітектури, де знайомиться із членами Російського футуристичного руху. Незабаром стає лідером групи «Гілея». Після знайомства із Давидом Бурлюком, входить у коло поетів та зближується із кубофутуристами. З легкої руки Д. Бурлюка Володимир зайнявся поезією. Його вірш «Ніч» (1912) був надрукований у збірці кубофутуристів «Ляпас суспільному смакові». Наступного року поет вже звертається до драматургії і створює трагедію «Володимир Маяковський», сам ставить її та виконує головну роль. У 1914 році через активну політичну діяльність Маяковського та Бурлюка виключили із Московського училища живопису. У мистецькому розвитку поета тепер з'явився новий напрямок на відображення реалій напередодні революції, що оформилось у поемі «Облако в штанах». Над нею автор працював протягом 1914-1915 рр. Вона стала чи не найголовнішим твором Маяковського, що одночасно змальовувала палкі теми кохання, революції, релігії, мистецтва. Цей твір дозволив заявити Маяковському про себе не тільки на всю Росію, але й на весь світ. Поет навмисне використовував у поемі мову вулиць та довгі конструкції аби викрити ідеалізовані та зромантизовані поняття поезії.
Гіперболізм світосприймання поета допомагав йому у творчості, але заважав у житті. Він прагнув великої віри, всесвітнього визнання, космічного кохання. В історії поряд з його іменем згадується і Лілія Брік. Саме її поетичне ім'я римував В.Маяковський, саме їй присвятив він більшість своїх творів, це її ініціали, наче навмисне для тонкого поетичного слуху Володимира, складались у слово ЛЮБЛЮ. Вони познайомились влітку 1915 р. На той час Л.Брік була одружена, що ускладнювало їхні взаємини. Вихід із пікантної ситуації В.Маяковський та Бріки знайшли незвичний: погодилися на «любовний трикутник» і створили нову родину. Йосип Брік, який дуже кохав дружину, обрав собі роль друга і порадника. До речі, саме він перший почав вивчати віршування поета, допомагав йому. Радянська критика замовчувала сімейне життя Володимира Володимировича, вважаючи, що воно компрометує поета. Але зараз це є спробою відповісти на запитання: «Чого більше в сімейному союзі В.Маяковського та Бріків – справжнього почуття чи футуристичної декларації?»
Впродовж 1915-1917 рр. Маяковський працював креслярем у Петроградському військовому автомобільному училищі. Після Жовтневої революції повертається до Москви, де працює у Російському телеграфному агентстві (РОСТА), створює тексти та власне графіку для агітаційно - пропагандистських плакатів.
Твори перших років революції (поема «150 000 000», п'єса «Містерія — Буфф», вірші «Лівий марш», «Ода революції», «Наш марш») пройняті вірою у перемогу ідей нового суспільства, побудованого за законами братерства і справедливості. В. Маяковський вважав себе «агітатором, горлаєм-ватажком», який не протистоїть натовпу, а є його часткою, робітником, його голосом. Натовп,отримавши ідею будівництва нового суспільства, ставав народом.

Одним із маловідомих фактів стосовно життя Маяковського є те, що він у 1918 році написав сценарій до фільму «Не для денег рождённый» за мотивами роману Джека Лондона «Мартин Іден». Поет сам зіграв головну роль Івана Нова. На жаль, не збереглось жодної копії фільму. Також 1918 року Маяковський знявся у головній ролі експериментального фільму «Барышня и хулиган» за сценарієм самого автора. Через 50 років сценарій не залишився забутим. 1970 року вийшов телефільм - балет «Барышня и хулиган» на основі сценарію 1918 року.

Нова хвиля патріотизму охопила поета після подорожі до країн Заходу. Починаючи з 1922 р. він дев'ять разів перетинав кордон СРСР. Німеччина, Франція, Мексика, Америка викликали у нього антагоністичні почуття: він засуджував наживу, експлуатацію, расизм. Технічна озброєність, дива архітектури Америки лише підкреслювали протиріччя буржуазного світу, що знайшло вияв у віршах «Хмарочос у розрізі», «Бродвей», «Блек енд уайт».
Нещодавно стало відомо, що в останні роки життя В.Маяковський почав усвідомлювати примусовий, штучний характер своїх творів. У чернетках було знайдено гірке визнання, що він «став на горло власним пісням». У відповідь на свою поему «Добре!» збирався писати нову – «Погано!».
Під час лекцій у Сполучених Штатах Маяковський познайомився із Еллі Джонз, яка пізніше народить йому доньку. Та про це поет дізнається набагато пізніше, у 1929 році, коли пара таємно зустрілась на півдні Франції, адже свої стосунки вони мали тримати у таємниці. Наприкінці 1920-х рр. Маяковський закохався у Тетяну Яковлєву, їй він присвятив «Лист Тетяні Яковлєвій» (1928).
Також у ці роки поет активно співпрацює з «Известиями» та «Комсомольською правдою», друкується у журналах «Новый мир», «Молодая гвардия», «Огонёк», «Крокодил», «Красная нива» та ін. Працював також у агітці та рекламі, за що його жорстко критикували Пастернак, Катаєв та Свєтлов. 1923 року організував ЛЕФ («Левый фронт»), випускав і журнал з однойменною назвою. Але влітку 1928 року розчарувався у Лефі та залишив його.
Поступово Маяковський потрапив у літературну, а далі й ідеологічну ізоляцію. Його п'єси були зняті з постановок, йому було відмовлено у в’їзних візах до Парижа (на побачення з коханою, російською емігранткою Тетяною Яковлєвою), його не визнавали ні колишні колеги з ЛіФу, ні нові з РАППу, а виставку Маяковського «20 років роботи» проігнорували і партійні чиновники, і впливові літератори. Драматизм становища поета ще більше ускладнили його стосунки з Веронікою Полонською, котра нібито й кохала поета, але відмовлялася залишити заради нього чоловіка. Усе це спричинило глибоку душевну кризу, наслідком якої стало самогубство Маяковського. Він вистрілив собі в серце, залишивши знамениту посмертну записку: «Как говорят – инцидент исперчен, любовная лодка разбилась о быт. Я с жизнью в расчете и не к чему перечень взаимных болей, бед и обид. Счастливо оставаться. Владимир Маяковский. 12.04.1930 г.»
Згідно з офіційною версією, що викликає чимало сумнівів, поет застрелився 14 квітня 1930 року, коли Бріків не було в Москві, і мати Маяковського повторювала: «Якби була Ліля, цього не сталося б...». Куля, що обірвала його життя – ще одна загадка. Чому поет, який засуджував самогубство С.Єсеніна (до речі, вкрай непевне), буцімто вчинив так само? Версій існує багато, але зрозуміло одне: він поступово втрачав упевненість у своїх ідеалах (творчість останніх років переважно сатирична), крім того, самогубство було одним із головним мотивів у житті Маяковського. За словами Л.Брік, це було ніби хронічною хворобою. Він кілька разів намагався піти з життя... і одного разу це закінчилося трагічно.
Після смерті ім'я Володимира Маяковського знову стало об’єктом політичної гри. У 1935 р. Л. Брік звернулася з листом до Сталіна, у якому просила допомогти видати збірку поета. Резолюція Й.Сталіна визначила подальшу долю В. Маяковського в Радянському Союзі: «Маяковський був і залишається кращим, найталановитішим поетом нашої радянської доби. Байдужість до його пам’яті і його творів - злочин». Великого бунтівника одягли у бронзу, зрівнявши гострі кути, а творчість пошматували на цитати, які, виокремлювали, справляли потрібне для влади враження.
Марина Цвєтаєва висловила такі думки з приводу смерті Маяковського: «Я боюся, що попри всенародний погреб, попри всю пошану й усі плачі за ним Москви та Росії, Росія до кінця так і не зрозуміла, хто був подарований їй в особі Маяковського... Маяковський набагато випередив нашу сучасність і десь, за якимось поворотом, чекає на нас. І озиратися на Маяковського нам, а може, і нашим онукам доведеться не назад, а вперед».
Борис Пастернак так прокоментував посмертну долю поета: «Після смерті, Маяковського почали насаджувати, як картоплю на Русі за Катерини. Це була його друга смерть, у якій сам він був невинний».

В експозиції представлено серію графічних робіт (написаних з натури!), присвячених Володимиру Маяковському, які виконав на папері сангіною й вугіллям у 1920-ті роки знаменитий художник-земляк Амшей Нюренберг (1887-1979) – «В. Маяковский в РОСТе» (1921), «В. Маяковский» (1926), (1929), «В. Маяковский выступает в Политехническом музее» (1926). Амшей Маркович Нюренберг входив у знамениту «четвірку», засновників «Вікон сатири РОСТА» (Российское телеграфическое агентство), де працював під керівництвом Маяковського разом із художниками Малютіним та Черемних. Широку популярність здобули численні портрети Маяковського, виконані митцем під час спільної роботи з поетом.
Амшей Маркович Нюренберг відомий ще тим, що був редактором першої в Єлисаветграді радянської газети «Червоне село», першим радянським комісаром мистецтв і начальником з охорони пам’яток мистецтва в Одесі, одним із перших художніх рецензентів газети «Правда», художником, який двічі: у 1910 після закінчення Одеського художнього училища та в 1927 році за розпорядженням Луначарського був направлений у Париж для вивчення сучасного французького живопису та читання лекцій про радянське образотворче мистецтво. Тонка майстерність дозволяла йому користуватися найрізноманітнішими техніками - олією, темперою, гуашшю, пастеллю, аквареллю, сангіною, вугіллям, олівцем і пером. Він був членом паризького Осіннього салону, художньої ради в Музеї революції, одним із фундаторів «Общества новой живописи». Друг В. Малковського, Е. Багрицького,
І. Бабеля, М. Шагала, Ж. Бернарда, П. Пікассо. Його авторству належать численні статті у «Паризькому віснику», газеті «Правда», «Известия», монографія «Сезанн», книга «Спогади, зустрічі, думки про мистецтво». Роботи митця знаходяться у Третьяковській галереї та багатьох інших музеях Москви, в Ізраїлі, США, приватних колекціях.
Чудовим доповненням експозиції є книга «В. Маяковский в воспоминаниях современников» (1963), в якій міститься стаття Амшея Марковича Нюренберга «Маяковский с художниками», з дарчим підписом художника-земляка – «В дар Кировоградскому музею на добрую память от одного из авторов А.Нюренберга, Москва, август 1967 г.».
Також експозицію доповнюють поетичні збірки, друковані видання, які висвітлюють такий багатогранний і непростий життєвий шлях одного із найзагадковіших постатей «серебряного века».

В рамках відзначення 120-річчя з дня народження Володимира Маяковського в обласному художньому музеї відбулися заходи, присвячені цій події. Відвідувачі музею мали змогу переглянути науково-популярні фільми «Поэты и музы серебряного века. Владимир Маяковский. Желтая кофта и «пощечина общественному вкусу»; «Маяковский. Моя революция» та прийняти участь у вечорі пам’яті, приуроченому творчості російського поета В.В. Маяковського.

 

Леся Дмітрієва, науковий співробітник
відділу науково-просвітницької роботи
Кіровоградського обласного художнього музею


ПОШИРЮЙТЕ. Коментуйте. Заборонені нецензурна лексика, образи, розпалювання міжнаціональної та релігійної ворожнечі та заклики до насильства.


Завжди в курсі надзвичайних ситуацій, ДТП, аварій, відключень світла, води та теплопостачання. Щоб дізнаватись новини першими, підписуйтесь на нас у YouTube, ТЕЛЕГРАМ та сторінку в Facebook та Instagram.
Сподобалася ця публікація? Не пропустіть наступні публікації і почніть стежити за нашими новинами ПІДПИСАТИСЯ.
Hostpro




Protected by Copyscape DMCA Takedown Notice Search Tool