Fotoinform

Для шанувальників літератури усього світу О.С. Пушкін є уособленням російської літератури і, перш за все, російським поетом номер один. Не дивлячись на те, що він творив  в епоху панування романтизму, його тексти залишаються еталоном (як за змістом, так і за формою) російської літератури усіх часів, повідомляє «FotoInform». Олександр Сергійович, поряд з І.С. Барковим, є одним з реформаторів російської літературної мови, це стосується, зокрема, і вживання у деяких творах інвективної лексики – без цього Пушкін не був би Пушкіним.

Враховуючи тогочасну панівну ідеологію, сьогодні ми можемо не сприймати спроби трактування окремих історичних подій у деяких творах Олександра Пушкіна, але беззаперечним є факт високого літературного рівня його поетичного доробку, драматургії та прози.

В експозиції представлені живописні роботи Броніслава Домашина (1927-2000) «Портрет М. Раєвського» та «Портрет  М. Волконського», Івана Марченка «Портрет Д. Давидова», що дають нам уявлення про найближче оточення Пушкіна. Картина Миколи Глущенка (1901-1977) «Крим. Гурзуф» (1947) та серія робіт Володимира Федорова (1920-1986) «Гурзуф» (1983) розповідають нам про перебування великого поета в мальовничому кримському селищі з родиною генерала  Миколи Раєвського. Майже три тижні, проведені Пушкіним в Гурзуфі влітку і восени 1820 року, стали,                  за словами самого поета, «найщасливішими днями» його життя: Прекрасны вы, брега Тавриды, Когда вас видишь с корабля При свете утренней Киприды, Как вас впервой увидел я; Вы мне предстали в блеске брачном: На небе синем и прозрачном Сияли груды ваших гор, Долин, деревьев, сел узор Разостлан был передо мною. А там, меж хижинок татар… Какой во мне проснулся жар! Какой волшебною тоскою Стеснялась пламенная грудь! Но, муза! Прошлое забудь. Серед полотен, представлених на виставці, особливе місце займають роботи Олександра Осмьоркіна (1892-1953) «Святогорський монастир» (1928) та Петра Оссовського (1925 р. н.) «Свята гора» (1987) з зображенням святих, для всіх шанувальників творчості О.С. Пушкіна, місць. Родичі поета по материнській лінії Ганнібали підтримували Святогорський Свято-Успенський монастир  щедрими пожертвуваннями і отримали право бути похованими у вівтаря Успенського собору.  Ще в 1829 році  у вірші «Брожу ли я вдоль улиц шумных» Пушкін писав:

И хоть бесчувственному телу Равно повсюду истлевать, Но ближе к милому пределу Мне всё б хотелось почивать. Саме «милый предел»  монастиря на Святій горі став останнім притулком бунтівного поета вранці 6 лютого 1837 року.

Автори усіх експонованих творів намагалися відтворити, за допомогою пензля і фарб, найбільш характерні риси часу, атмосфери та оточення, в умовах якого Олександр Сергійович Пушкін творив свою велику літературну спадщину.

співробітник відділу науково-просвітницької роботи Кіровоградського обласного художнього  музею, Володимир Мороз